Moye Misto

Страница: 1

Сообщений 1 страница 29 из 29

Поделиться12022-11-25 07:58:23

Автор: reiji
а закат был ал как коленочки
кайдо баджи, 27
много-много допинга для полного счастья
чтобы не показывать себя настоящего
Сообщений: 38678
Уважение: +19010
посты: 144 463,1/1 11.24,2/2

Список зайнятих ролей|Акції|Гостьова

[hideprofile]

Поделиться22023-03-27 21:08:52

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Кайден Аленко

- original | luciano costa -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Кайден Аленко, Лейтенант, згодом майор Альянсу систем, старший помічник SVV "Нормандія" SR-2;
Назва всесвіту:
Mass effect.
Сімейний стан:
Близький друг та побратим коммандера Шепарда;
Статус:
Потрібний в головний сюжет як основний співгравець, за потреби готовий розглянути його в якості пари.

ХТО ТИ?

Ми познайомилися ще до того, як нас перевели на Нормандію під командування капітана Андерсона, але не знали один про одного майже нічого. Ти здався мені тоді вмілим біотиком і просто порядною людиною, але ми обидва тримались осторонь через тяжкі випробування у минулому. Наша дружба почалася набагато пізніше, зі смерті бойового товариша на Іден Прайм, коли я прийшов до тями після видінь від протеанського Маяка, і ти перший після доктора Чаквас та капітана Андерсона спитав про мое самопочуття.
У медичній карті в графі психологічного опису з часів Акузи у мене стоїть особлива примітка про те, що я важко знаходжу спільну мову з іншими та надаю перевагу поодиноким завданням, і головною рекомендацією для мого підвищення по службі завжди був розвиток комунікаційних здібностей. Тож коли я очолив Нормадією, буденним ритуалом стали візити до кожного з членів команди для налагодження робочих стосунків. Я просив оцінки наших місій та розпитував про особисте, але найбільше запам'ятав саме твою історію, бо вона перегукувалася з моєю.
Коли мені довелося залишити Ешлі на Вермайрі, я бачив, що ти відчував свою особисту провину, адже я вибрав врятувати тебе, незважаючи на наші з Ешлі стосунки. І тоді, коли ми застрягли на Цитаделі, я був спустошений через нашу бездіяльність, але ти сів біля мене поговорити — не як із своїм капітаном, а як з живою людиною, щоб повернути мені віру в нашу справу.
Ми пройшли тоді так багато, що в якийсь момент я вперше відчув, що таке родина. У дитячому будинку на Землі я уявити собі не міг нічого подібного, але через стільки років у мене нарешті з'явився справжній брат. Я не знаю, що ти пережив, коли сталася аварія на Алкері, — я бачив лише жах в очах Джокера, що викрикнув моє ім'я перед тим, як остання рятувальна капсула зачинилася. У мене було стільки втрат, що не можна й перелічити, але я ніколи не втрачав рідних, — як ти.
Я шукав тебе, коли через два роки прийшов до тями. Шукав і відчував провину за те, що підвів свою команду та змусив пережити цю катастрофу, але не міг уявити, що наша наступна зустріч буде такою болючою. Ти, напевно, вважав мене зрадником, і навіть той лист зі спробою примирення не погасив мій та твій гнів, бо ми вперше опинилися по різні боки барикад. Чи міг ти мені пробачити те, що я почав працювати на "Цербер"? Чи міг я пробачити тобі те, що ти не зробив те саме, щоб врятувати Галактику?
Після того, як я повернувся на Землю, ти відвідав мене лише раз. Ми спробували вдати, наче все те, що сталося, не змогло нас змінити та налаштувати один проти одного. Але воно змогло. Ти підозрював мене у співпраці з Привидом, автоматною чергою звинувачуючи у всіх бідах, наче після проекту "Лазар" я перестав бути собою. А я злився на тебе через те, що ти не віриш мені, — мені! — та не мав наміру нічого тобі доводити. Я знаю, що якщо б ми не були так близькі, наша взаємна лють ніколи б не довела нас до цього, але ми поглянули через приціл, коли мало не застрелили один одного, і стіна між нами нарешті впала.
Наша дружба складна, контроверсійна, сповнена болю від зради та нерозуміння, вона не здатна існувати інакше, — як і ми. Ти можеш вбити мене, а можеш вмерти за мене, але не залишишся осторонь, тому що ні з ким до мене та ні з ким після мене не буде того, що є у нас.

ХТО Я?

Я бачу багато можливостей для взаємодії Шепа та Кайдена, бо вірю в те, що їх дружба може бути більш глибинна, ніж з іншими членами команди. Саме Кайден проходить із ним шлях до перемоги від самого початку, і тільки він спостерігає, як ця війна міняє того Шепа, якого він знав до Женців.
Грати нам точно буде що: по-перше, багато сцен "за кадром" — будемо заповнювати білі плями та напрацьовувати хедканони, по-друге, переосмислення того, що в кадрі лишилось — щось можемо додати чи трохи змінити для реалізму або драматичності, по-третє, життя після перемоги — мій Шепард вибрав "червону" кінцівку, тож залишився в живих, що дає цілий простір для обігравання наслідків та подальших подій. Я також дуже ідейний у плані альтернативи, тож можу запропонувати багато чого поза каноном.
У стилі написання постів я не перебірливий. Пишу від 4 до 8 тисяч символів, але намагаюся не дуже словоблудити. Маю звичку виділяти пряму мову напівжирним, але можу писати взагалі без тегів, якщо так співгравцю комфортніше. В плані лапслоку підлаштовуюсь теж.
Надаю перевагу використанню меседжерів для обговорення гри та просто спілкування — так швидше. Взагалі люблю поговорити та покидатися мемами, але ціную особистий простір, тож за бажанням можемо залишатися в межах приватних повідомлень на форумі.
Ще момент: я в заявці описав, що на Вермайрі залишив Ешлі, але, на відміну від канону, вона вижила, про що ми дізналися уже після знищення Володаря на Цитаделі.

Контакти:	Мова гри:
гостьова, а потім готовий перейти у приватні повідомлення та/або телеграм	укр/рос/англ

- приклад гри -

б
[indent] Шепард ненавидів політику. Ще з тих часів, коли він тільки-но став СПЕКТРом, доводилося вчитися дипломатії, яка крала дорогоцінні хвилини та чиїсь життя, задля того, аби дотриматися протоколу. У вік розмаїття рас та народів, коли хвиля ксенофобних воєн завершилася, він мав доводити, що люди — не крогани та батаріанці, які розуміють тільки силу та на все, що не подобається, відповідають агресією. Скільки разів хотілося врізати кожному з Радників Цитаделі, а особливо — послу Удіні, але Шепард зціплював зуби так, що щелепи гуділи, рахував до десяти, а потім намагався докладно і спокійно пояснити, в чому він не згоден. Чим частіше доводилося спілкуватися із Радою, тим більше потім боліла голова та зуби, — наче до цього він жував метал. Доктор Чаквас сказала, що потрібно вчитися розслаблятися, інакше подібне напруження колись почне руйнувати емаль зубів.
[indent] Тепер, коли почалася справжня війна, Шепард перестав себе стримувати. Його злило те, що він так і не навчився домовлятися, але Андерсон все одно наказав йому взяти на себе таку відповідальність. Тепер життя мільйонів землян залежить не від кількості вбитих їм із гвинтівки, але від спроможності дати кожному союзнику те, чого вони потребували. Тому що ніхто не хоче воювати безкоштовно. Дивно, та початок Жнив навіть кроганів зробили хитрішими — для них це був ідеальний момент вирішити питання генофагу.
[indent] Це було важко, але Шепард домігся всього, що було потрібно задля отримання допомоги від кроганів та туріанців. Та ця винагорода не полегшила йому життя, — якби не "Цербер" та нескінченні запити про допомогу від тих, хто Привиду перейшов дорогу, вони б діяли швидше. Але через нього Шепард мав постійно зриватися із завдань і літати на Цитадель: наче не було проблем, які вимагали більш негайного вирішення. В останній раз довелося вистрелити Удіні прямо в пику, щоб врятувати Раду. Чесно кажучи, це принесло солодке задоволення, навіть незважаючи на те, що довелося потім проводити із Кайденом довгу і відверту бесіду про вірність, лояльність та честь.
[indent] Здавалося, що все, що потребувало його уваги, так чи інакше було ініційовано Привидом або кимось з його людей. Після того, як з Удіною було покінчено, йому написала Арія. Шепард чув, що на Омезі щось відбувалося, але до початку війни він був на півроку відрізаний від решти Галактики, а з відльотом на Цитадель — зайнятий пошуком союзників. Бачити Арію за межами астероїду, яким вона правила, було більше, ніж незвично. Наче хтось переплутав декорації навколо неї, і тепер вона опинилася в полоні нетипового для неї соціуму. У неї залишилися зв'язки та вплив, але ті, хто приходив потанцювати у клуб, який став для Арії новою приймальною, рухався не в тому ритмі. "Потойбічне життя" на Омезі було справді живим, і Арія була його серцем, підкорюючи кожний куточок, але тут, на Цитаделі, вона просто одна з багатьох.
[indent] Вони домовились про те, що Шепард їй допоможе. Враховуючи те, що найманці, які тепер теж тимчасово опинилися тут, могли стати частиною загальної армії, а очищення Омеги від "Церберу" давало ще один невеликий, але штаб супротиву, для Землі це було навіть більш вигідно, ніж для Омеги. Шепард не міг назвати себе альтруїстом, але майже ніколи не відмовляв, — колись з усіх можна отримати вигоду, нагадавши, що усякий, кому він приходив на допомогу, тепер йому винний. Це була хороша стратегія, і ще краще, коли тобі винний хтось на кшталт Арії Т'Лоак.
[indent] А потім прийшло ще одне повідомлення — спонтанне, коротке, явно написане похапцем. Шепард саме йшов до тренувальних кімнат СПЕКТРів, бо капітан Бейлі написав, що з'явилося декілька нових програм, але, судячи з того, що писала Арія, його чекає тренування наживо.
[indent] Аерокаром він дібрався до потрібного району, але зупинився на відстані від квартири, — поодинокі постріли знаменували про тривалу, але вкрай ліниву перестрілку між охороною Арії та тими, хто на неї напав. Шепард зайняв укриття за однією з колон та надягнув оптичний візор: противник в основній масі явно не чекав, що хтось може напасти на них ззаду, тож можна пошукати місце десь вище та зняти особливо небезпечних снайперкою. Але перед цим краще створити спільний радіоканал, щоб залишатися з Арією на зв'язку.
[indent] Шепард увімкнув електричний щит на випадок, якщо його помітять, та короткими перебіжками дібрався до драбини на верхній рівень кварталу. Відсутність броні разюче впливала на швидкість та спритність, а завдяки тактичному маскуванню вдалося залишатися невидимим до моменту, коли він нарешті дібрався відносно безпечного місця з гарним обзором.
[indent] Інструментрон майже закінчив додаткове шифрування каналу, коли Шепард дістав снайперську гвинтівку та поглянув на "поле битви" через оптичний приціл. З цього ракурсу більшість штурмовиків була як на долоні — він навів приціл на голову одного з них та приготувався натискати на спусковий гачок.
[indent] — Аріє, прийом. ти мене чуєш? — тихо, але чітко проговорив Шепард в мікрофон на візорі.
[indent] Інструментрон відповів шипінням, знаменуючи про те, що канал працює, хоч із затримкою. Шепард вистрелив — один з нападників впав, але ніхто з інших не помітив через те, що його з трьох боків оточувало металеве укриття. Якщо розстрілювати їх з кінця, то вони нескоро зрозуміють, що тут відбувається, і вони з Арією зможуть розробити план дій.

Поделиться32023-03-29 02:46:19

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Рорі Вільямс

- arthur darvill -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Рорі Артур Вільямс, медбрат, супутник та тесть Доктора
Назва всесвіту:
Doctor Who
Сімейний стан:
Чоловік
Статус:
Канон

ХТО ТИ?

Здається, це було з ним завжди, з дитинства й до смерті (до декількох смертей). Це вросло під шкіру, влилося в кров, поєдналося з кістками, і це було невиліковним, тому що немає ліків від кохання.

Іноді Рорі хотілося, щоб були, бо Емі вперто його не помічала, вважаючи лише другом. Він розумів, що його спроби натякнути на почуття дуже непомітні, але дівчата мали вміти розпізнавати найтонші натяки — і все ж Амелія чи не бачила їх, чи не хотіла відповідати.

Він би, може, й не насмілився, якби не Мелз та її “почніть вже зустрічатися”. Емі так засміялася, немов це було дійсно смішно, Рорі теж натягнуто всміхнувся, підтримав — так, це неможливо, бо я...

...гей, — сказала Емі, і це було насправді образливо. Гей. Його кохана дівчина вважала його за гея, і, може, у іншому випадку Рорі б розсердився та навіть розлюбив, на неї навіть ображатися довго не міг. Це ж Емі. Вона просто... така. У неї такий характер.

Зрештою, вона теж кохала його, і їй заважала зізнатися саме та дурна впевненість у тому, що Рорі подобаються хлопці, тому що він не цікавився дівчатами. Дивно, чому самовпевнена Емі не припускала, що справа в ній.

***

Все життя Рорі здавалося, що він любить більше. Він казав це частіше, він частіше за Емі першим обіймав чи цілував, частіше виявляв ніжність — а вона кидала коротке “я теж”, інколи немов не помічаючи.

А потім з’явився Доктор, той, кого Рорі вважав вигадкою — він був справжнім, він був чоловіком, він був чортзна-ким, але Емі він наче подобався, через що Рорі страшенно ревнував. Він порівнював себе з Доктором і розумів, що програє, що для Амелії більш привабливий саме той, хто має зореліт, вміє подорожувати крізь час та простір і може подарувати їй цілий Всесвіт. Рорі боявся, що Емі колись полетить з ним і не повернеться, чи загине під час якоїсь із їх вічних пригод, чи опиниться замкнута десь, вони так багато разів ризикували втратити один одного — але майже не втратив дружину він інакше.

Емі подала на розлучення.

Отже, він був правий. Отже, він завжди любив її більше.

Коли Рорі таки дорікнув Емі за це — отримав ляпаса і гнівну та повну сліз промову, де Амелія нарешті зізналася, що насправді весь цей час мучило її: вона чомусь сама собі вирішила, що Рорі хоче ще дітей, а завагітніти знов Емі не могла. Вона його не кинула, вона його... відпустила. Це була цілковита маячня, але Рорі трохи полегшало.

Тому що або вони разом, або ніяк.

ХТО Я?

Я не бачу в Емі жодного кохання до Доктора — він її найкращий друг, близька їй людина, але не коханий.
Емі часто поводить себе не кращим чином, але вона просто не вміє виявляти почуття. Вона більш замкнена в собі у цьому плані, ніж Рорі, а він, хоча спочатку показаний сором’язливим, не міг таким і залишитися. Не після усього пережитого. Дві тисячі років біля ящику не могли ніяк на нього не вплинути, в нього був величезний особистісний ріст.
І, якою б не була Емі, вона не прагне бути лідером у стосунках. Скоріш, вона лідер, тому що сама так думає; до Рорі вона може та обов'язково буде прислухатися (коли сама пройде особистісний ріст; спочатку Емі взагалі ні до кого не прислухалася). Вони обидва — це такі соулмейти, які не можуть одне без одного, навіть коли разом їм не зовсім комфортно, і я пропоную написати їх історію; щось своїми словами, щось з того, що залишилося за кадром, та й не обов’язково потрапляти в пастку янголів. Можна залишитися з Доктором, можна влипнути кудись ще, можна до того ж пірнути у різні ау, я відкрита для будь-яких пропозицій.

Контакти:	Мова гри:
гостьова/приватні повідомлення	українська

- приклад гри -

[indent] [indent] [indent] вдих

Емі не хоче думати ні про що, зосередитися лише на штучному диханні, поцілунку життя, що у фільмах виглядав завжди так романтично, а насправді - це страшно, тіло пробиває тремтіння і єдине, що стримує від істерики, це ті самі вдихи; контролюючи чуже дихання, і власне заразом дозуєш.

видих

Емі не хоче, але думає - згадує кожен момент їхнього життя, як вони зустрілися, як вони проводили час разом, постійно, у школі, вдома, вона не могла повірити, що Рорі не заводить дівчину тому, що любить її. Емі згадує все, і їй страшно, що це може бути останніми спогадами: і не хотіла б допускати поганих думок, але вони самі собою в голову лізуть.

[indent] [indent] [indent] [indent] [indent] вдих

Емі так шкода, що вони марнували час — що вона не відразу все зрозуміла, що вона часто поводилася сухо, що вона не так часто освідчувалась у коханні, як хотіла, як Рорі того заслуговував, що все виглядало так, наче вона любить його менше, ніж він її, лише дозволяє себе любити. Емі так шкода, що вона могла здаватися безсердечною. Емі хоче бути іншою, не соромитися своїх почуттів, не боятися їх виявляти, озвучувати і наодинці, і не тільки.

[indent] [indent] [indent] видих

Якщо їй не вдасться, якщо Рорі даремно в неї вірив — що тоді? Якщо в неї не вийде... вони вже попросили сирену відключити Рорі від ШВЛ. І якщо в Емі не вийде...

[indent] [indent] [indent] [indent] [indent] вдих

[indent] будь ласка
[indent] [indent] будь ласка

Емі зморгує сльози з вій, тримаючи долоні у Рорі на грудях — начебто б у брошурці бачила, що треба натискати на грудну клітку, але навряд чи в неї вийшло б правильно, і тому вона не натискає, а тільки тримає руку над його серцем.

Вона повинна вірити, вона зобов'язана вірити, вона, зрештою, повинна знати, що її дії правильні - вони ж правильні, Емі робить все, як треба, вона виконує інструкції, які пам'ятає. У неї не може не вийти. Рорі не став би довіряти їй власне життя, якби не був упевнений?

[indent] [indent] [indent] вдих
[indent] [indent] [indent] [indent] [indent] видих

в д а л о с я

- Рорі! — радісно вигукує Емі. - Рорі! Ти в порядку! О боже, з тобою все добре, ти живий! — вона обіймає його, знову заливаючись сльозами [давно так багато не плакала], і забуває все, чого боялася, навіть те, що вони на кораблі, що тут пірати та інопланетна голограма, що тут Доктор. — Я люблю тебе, я люблю тебе, я так тебе люблю, — повторює скоромовкою, ніби за весь час варто це сказати, коли мовчала, надолужити втрачене.

[indent] [indent] вона зробила це
[indent] [indent] [indent] чорт забирай, вона змогла

Емі відповідає на поцілунок, вже справжній, а не видих, щоб зберегти життя, обіймає Рорі, міцно притискається, як тільки може дозволити кушетка. Тепер вони не розлучаться, вони ніколи не розлучаться, Амелія більше ніколи не погодиться втратити свого чоловіка - разом або ніяк.

Поделиться42023-04-01 22:16:10

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Лорд Скордж

- оригінальна з гри, з графікою поможу -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Лорд Скордж, безсмертний, попередній Гнів Імператора Вішейта
Назва всесвіту:
SWTOR — Star Wars the Old Republic
Сімейний стан:
друг, побратим у війні проти Імператора
Статус:
наставник на шляху темної сторони Сили і я надіюся, після смерті Валкоріона — щось більше

ХТО ТИ?

Завжди був ситхом, завжди залишається ситхом, незважаючи на довгі роки служби Імператору Вішейту, незважаючи на те, що в кінці-кінців таки зрадив Імператора. Скордж почав як вірний адепт Темної Сторони Сили, беззастережно відданий владиці, а закінчив, як і раніше, як незмінний послідовник вчення про владу і могутність, але при цьому обернувся проти колишнього пана. Скордж побачив, якою катастрофою обернеться правління Імператора, і звернувся проти нього, прийнявши бік Ревана та Вигнаниці, які вірили, що повелителя ситхів можна вбити. Скордж сплів чимало інтриг, уникаючи підозр свого пана, сприяв знищенню старої Темної Ради, проте наприкінці зрадив тих, хто повірив йому. Він побачив у видінні, що допомагав не тим людям, що ні Реван, ні Митра не були тими, хто вразить Імператора. І завдав смертельного удару по Вигнанніці, так само був готовий вбити і другого джедая, не зупини його Імператор. Скордж зумів переконати його, що завжди був на його боці і прикинувся союзником обох джедаїв, щоб розправою над ними довести свою відданість. Так він заслужив для себе безсмертя і став першим Гнівом Імператора — його особистим катом. Але він збрехав і цього разу. Минали роки, навіть століття. Він зрадив знову, зустрівши на планеті Квеш Героїню Тайтона, мого персонажа і колишню уродженку Імперії, впізнавши у ній джедая, якого побачив у видінні за 300 років до того. Коли команда джедаїв вторглася в фортецю Імператора і була схоплена, Скордж нічим не видавав своїх намірів доти, поки через кілька місяців Героїня не звільнилася від впливу Темної Сторони за допомогою привида Сили свого вбитого наставника, що відвідав її. Скордж звільнив команду Героїні, повернув їм корабель і надалі неоціненну допомогу, розкривши плани Імператора, зірвавши разом із джедаями ритуал, який сприяв би знищенню життя в Галактиці. І саме він провів команду Дромундом-Каасом до Темного Храму, де Майя вразила тілесну оболонку Вішейта.

ХТО Я?

Мій джедай не повністю "світлий" — темрява торкнулася її. Вона втекла з Дромунд Кааса на торговому кораблі, і через пару пересадок проникла в область Республіки, де зайнялася пошуками джедаїв (по суті зіграла як Кіра, але не тягнула так довго з падаванством, відразу знайшовши вихід до джедаїв). Просто в неї був вибір — поступити на Коррібан і загинути там, або обрати свій власний шлях. Тож мій персонаж відразу ж знала, що хоче вивчати шляхи Сили, але не так як хотів її батько, мріючи досягти слави для свого роду через своїх дітей. І молодому обдаруванню це вдалося, а далі… ми знаємо, що було далі — Тайтон, Балморра, Пожиратель Світів, Лорд Скордж, який міг відкрити новій грані Сили для юної джедай відкритої для навчання. Моя джедай дуже цікава та бажала б стати "сірою" і завдяки менторству Скорджа, який помітив що вона "не цілком втрачена" ми разом могли б досягти великих висот. Крім гри за вчитель-учень, товариш-друг, цікаведитя-валянок, я надіюся що ми зможемо трошки розворушити Скорджа та оживити його, допомогти йому відчути нові емоції та почуття, навіть коли Війшет ще буде живим і контроль безсмертя над життям буде ще великий.

Контакти:	Мова гри:
гостьова/приватні повідомлення	укр/рос

- приклад гри -

Страх заставляет стучать зубы. От бессилия щипет глаза, и появляется влага на них, но Майя отказывается верить, что она снова оказалась одна, а Док — не в кондиции!
«Не правильно. Ведь, он ещё дышит! Что это за дым вырвался оттуда? Я не брошу тебя живого! Понял?! Пока есть шанс. Уж лучше пусть острит и шутит, выводит из себя, но… будет рядом, а не так… ну что за наказание…!» — её руки дрожат, разъединяют артефакт с его недостающей частью, от греха подальше, и прячут зап-часть в мешочек на поясе. Не хватало еще, чтобы и она вышла из строя…
«Валялись бы оба у себя на пляжу и ожидали спасения или того, чтоб местная флора и фауна нас съела. Разве может быть лучше?!» — пыталась унять дрожь в руках от испуга девушка.
— Я не позволю тебе умереть, — почти стон вырывается из её груди. Это было уже совсем не смешно — потерять его снова, только найдя, на необитаемом острове!
Девушка склоняется над Доком, изучая его, пытаясь, слабо еще, даже зондировать через Силу.
«Жив. Цел. Но не орел — от сильного прямого воздействия артефакта он ощутил временное помутнение, от чего и стал нести тот бред про любовь… и впал в кому? Но его можно вытащить оттуда.» — Только вот джедайке нужно немного отдохнуть. Им обоим. Ей нужны силы манипулировать Силой для медитации над ним…
Она перетащила обратно на лежбище многострадального медика. Ей удалось связать части дерева и листьев между собой, соорудив подобие на постель. Но мысли про плот не покидали её — здесь должна быть цивилизация…но не известно как долго придется к ней плыть. Нужно будет поискать на острове другие запчасти для маячка, это лучший выход все-таки.
Немного еще обустроив их лежбище в импровизированный шалаш-хижину, девушка вытянулась напротив Дока, крепко обхватив его руками. Им нужно набраться сил, чтобы побороться еще…

Поделиться52023-04-12 02:57:43

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Ешлі Вільямс

- Alison Carroll або Dina Meyer -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Ешлі Вільямс, Сержант, згодом лейтенант;
Назва всесвіту:
Mass Effect.
Сімейний стан:
Підлегла до подій на Веймайрі, після того - подруга, можливий романтичний інтерес;
Статус:
служила на SVV "Нормандія" до того, як зникла без вісті на Вермайрі; після реабілітації стала частиною розвідки третього флоту, але після нападу на Землю була переведена під командування адмірала Андерсона.

ХТО ТИ?

Іден Прайм став для тебе персональним пеклом — ми прийшли занадто пізно, коли весь твій загін був знищений, а ти опинилася в оточенні гетів без надії на життя. Я втратив товариша в той день, але це померкло поряд із твоєю втратою, — ти пішла за мною, але не тому, що хотіла вижити, але тому, що хотіла бути похованою у пилу нерідної планети. А коли тобі не вдалося — я відштовхнув тебе від Маяка і побачив повідомлення протеан перед тим, як втратити свідомість на два дні, — ти уникала навіть мого погляду, бо відчувала вину. Але мені здалося, що тоді ти вирішила продовжувати жити.
За рекомендацією капітана Андерсона я намагався частіше спілкуватися зі своєю командою, тож мені доводилося часто спускатися до того, місця, де ти любила проводити час. Чому саме в напівтемряві вантажного рівня біля шаф з екіпіруванням? Наче та темрява могла приховати рум'янець на твоєму обличчі, коли ти намагалася мені не посміхатися і ховала погляд.
Поряд з найпередовішими технологіями, які ми мали на фрегаті, разом із представниками інших рас, які долучилися до нашої місії, у світі, де основною релігією стали зорі та космічний вакуум між ними, ти виявилася старомодною дивачкою, що молилася та читала вірші з минулого століття. Але ти подобалася мені такою — неочікуваною, незвичною, нетиповою. Я не помітив, як сам почав посміхатися.
Рішення, яке мені довелося прийняти на Вермайрі, було одним з найважчих у житті. За кілька місяців поряд ти стала частиною команди, але я не міг не врятувати Кайдена, якому Сарен не залишив ні шансу. Надія на те, що у капітана Кірахе є запасний план, що врятує його загін, згасла, коли Джокер показав радіус вибуху на покинутій базі. І те квітуче почуття, що тільки почало зароджуватися всередині мене, перетворилося на чорну діру. Але я зарано зневірився.
Ми ледь врятували Цитадель, коли Володар підкорив собі Сарена і мало не запустив процес знищення усієї Галактики. Кілька тижнів я провів на реабілітації, але в один з тих днів мені повідомили, що ти жива. Я не міг повірити, але водночас відчував, що завжди знав — тебе так просто не знищити, навіть якщо здається, ніби після того вибуху не залишиться навіть пил. Але саларіанська група особливого реагування (ГОР) планує більше десяти основних сценаріїв розвитку подій, один з яких врятував тебе та переніс на Сур'Кеш.
Після перемоги ми бачилися не так часто, як би нам хотілося, — я відчував провину, що вибрав тоді не тебе, а ти страждала через те, що поставила цей вибір переді мною. Але ми пожалкували мільйон разів про те, що викроїли недостатньо часу один для одної, коли "Нормандію" знищили над Алкерою. Я чув, що ти перейшла у розвідку в інший флот, що базувався на іншому кінці Галактики, і я тільки можу собі уявити, що ти відчула, коли почула жахливі новини. Мабуть, те саме, що я відчув відлітаючи з Вермайру?
Не знаю, чи вірила ти в чутки, що Цербер відновив мене та змусив працювати на себе. Не знаю, чи вірила ти у відомості, що до мене приєдналися наши колишні товариші по служби. Не знаю, чи вірила ти в мою порядність досі, коли ці чутки та відомості підтвердив Кайден після нашої зустрічі на Горизонті. Здогадуюсь, що тобі, як і Кайдену, це не сподобалося — але ти не писала листів з вибаченнями за свою експресію та не намагалася мене зрозуміти. Бо ти така. Бо саме через це ти мене так зачепила.
Ми ніколи не обіцяли, що будемо разом. Ми не клялися у вірності, не будували планів на майбутнє, не бажали нічого, що виходило за рамки нашої місії. У мене були інші, коли життя знову розвело нас по різні кінці Всесвіту, і я не був би проти, якщо ти теж була з кимось крім мене. Хіба були ми колись разом — у класичному та нормальному сенсі? Може, найбільшою нашою помилкою почати тоді, коли наш світ у вогні? Я більше не бачу рум'янцю на твоєму обличчі, навіть коли торгаюся його згрубілими пальцями, але у карих очах впізнаю полум'яне пекло, що ми залишили на Землі, коли відлітали. В цій боротьбі ми тепер загинемо обоє, але на цей раз кожну хвилину до цього краще бачити неминучу гибель з тобою.

ХТО Я?

Знаю, що Ешлі не користується популярністю на рольових, але я чітко бачу, як її та ці стосунки зробити глибокими та цікавими. В моєму описі у них не так багато часу, який вони проводили разом, та майже кожна поразка чи перемога Шепа відбувається без неї, але це здається більш реалістичним та робить почуття схожими на ілюзію та міраж. Шеп явно Ешлі ідеалізує, але можливо в тому числі й це тримає його на плаву та змушує прагнути досягнути того, що знаходиться так далеко.
Не варто переживати, що Ешлі "помирає" на Вермайрі, а потім події розлучають їх знову — до самого початку Жнив. Бо саме з того відльоту з Землі вони знову опиняються на "Нормандії" разом. На Марсі поранення отримує Кайден, але це зовсім не означає, що Ешлі весь час просто стоїть за спиною Шепа. Я бачу її такою ж недовірливою після співпраці Шепарда з Цербером, і усі спроби вияснити стосунки можна огорнути в драматичний екшн на кшталт тих, що відбуваються на Цитаделі з Кайденом.
Те, що залишається за кадром, — чиста дошка, на якій можна малювати будь-що, і сама Ешлі може бути вільно інтерпретованою, за виключенням лиш найбільш ключових подій та рис. У мене особисто є багато ідей, якими буду радий поділитися, але не нав'язувати.
По стилю написання постів: зазвичай пишу від 4 до 8 тисяч символів, хоча останнім часом себе стримую і намагаюся писати поменьше. Виділяю пряму мову напівжирним, але тільки якщо співгравець не просить так не робити. Так само і з лапслоком — за замовчуванням не використовую, але за потреби підлаштуюся.
Люблю обговорювати гру у меседжерах, бо це швидко і зручно, та й взагалі люблю поговорити, тож буду радий використовувати щось крім приватних повідомлень на форумі. Проте, якщо не маєш бажання переходити цю межу, я не буду наполягати.

Контакти:	Мова гри:
гостьова та приватні повідомлення, загодом соціальні мережі	укр/рос/англ

- приклад гри -

[indent] На відповідь не треба було чекати надто довго — бадьорий голос Арії, незважаючи на те, що вона опинилася у пастці у власній квартирі, знаменував про відносно контрольований перебіг подій, хай навіть їх було у два з половиною рази менше. Шепард націлив у голову одному з туріанців, намагаючись змінити цю несправедливо пропорцію, та попередження Арії завадило йому.
[indent] Були моменти, коли Шепард жалкував, що не мав біотичних здібностей. До дупи ті скарги, які він так часто чув від Кайдена про імплант L2, бо він і без нього мучився головними болями через багато чого. Зараз відкинути гранату, затримати її у стазисі, оточити бар'єром — що завгодно! — було б набагато кориснішим, ніж уся його влучність, яку він напрацьовував з Гаррусом, стріляючи по банках.
[indent] — Дідько! — Вказівний палець торкнувся візора, викликаючи швидку команду, і в один момент відісланий імпульс розірвав гранату у повітрі. Шепард ледве встиг сховатися за металевим пластом колони та зажмуритися на випадок, якщо ці найманці використовували світлошум.
[indent] Вибухова хвиля вдарилася у його укриття, але все одно знесла електричний щит майже повністю. На встановлення підуть секунди, але їх може бути достатньо для того, щоб один з цих кроганів скоротив відстань між ними вдвічі. А битися з кроганом кулаками — справжнє самогубство. Шепард зняв з поясу контактну міну — нажаль, єдину, бо не встиг поновити запаси після останнього бою, — та кинув вниз. для крогана не смертельно, але принаймні сповістить про його наближення.
[indent] Поки щити перезавантажувалися він, відклавши снайперку, дістав штурмову гвинтівку та зарядив вогневими патронами. Міна мовчала, тож час був, і треба цим скористатися. Шкода, що гранати "Інферно" зараз ніде не відшукаєш — навіть Заїд Масані, коли вони бачилися в останнє, скаржився, що перейшов на шрапнелеві гранати, — вони б стали у нагоді. Шепард випрямився та виглянув за колону — як він і боявся, після використаного перевантаження його схованка була скомпроментована, і сюди вже поспішав кроган-воєвода.
[indent] — Пішов у сраку, — шикнув він собі під ніс та випустив чергу. Кроган зупинився і почав струшувати з себе полум'я, щоб відновити регенерацію, — наче це допоможе, — але Шепард перезарядив гвинтівку та випустив ще одну. Опіки розповзалися по кроганській морді, випалюючи грубу шкіру, і в якийсь момент той не витримав та впав.
[indent] Вогонь доробив своє діло за кілька секунд, і шлях до Арії значно полегшився. Другий кроган, туріанець та найманець з людей довірили свої спини іншому туріанцю, ніби той міг встояти без свого суворого союзника, тліючого на підлозі. Шепард криво посміхнувся тому та саботував його гвинтівку раніше, ніж той встиг націлити його. Туріанець забарився. Він склав гвинтівку та потягнувся за дробовиком на спині, не зупиняючи рух до драбини, і це стало його фатальною помилкою — контактна міна спрацювала та розірвала бідолаху по пояс.
[indent] Інший кроган першим відчув, що тепер їх ніхто не прикриває. Нажаль, два інших пішли вперед та зникли з поля зору — повертатися до снайперки тепер було марною справою, тож довелося її скласти та переключитися на штурмову гвинтівку. Кількість патронів була недостатньою, щоб вбити цього так само, як і першого, тож час було мислити творчо. Пальці забігали по інтерфейсу інструметрону, а вільною рукою Шепард дістав невелику металеву мушлю та кинув її за спину крогана. Менш ніж за п'ять секунд мушля отримала відісланий алгоритм команд та відкрилася, трансформуючись у невеличку турель. Кроган зупинився, очевидно, не знаючи, на що йому відреагувати першим, — Шепард поставив на свій щит тактичне маскування та спустився в коридор.
[indent] Шанс стяти крогану голову був, якщо зайти йому за спину, але перед тим треба виплавити місце для леза інструментрону. Тактичне маскування давало не так багато часу, але його має вистачити на швидкий залп останньої черги вогневих патронів. Шепард націлив гвинтівку ворогові в спину та вистрілив кілька разів, перш ніж відкотитися убік, коли кроган незграбно повернувся, а тоді випустив решту патронів і сховався за дерев'яною перегородкою. На відміну від металу, вона його не врятує, але йому цього і не треба. Достатньо лише секунди, щоб передати ще одну команду переносній турелі, — та випустила електричний імпульс, вдаривши крогана током, а тоді Шепард вискочив зі свого укриття та різанув лезом того по шиї якомога глибше. Його голова різко сіпнулася вперед, оголюючи товсту горлянку в розрізі, важке тіло захиталося та почало завалюватися набік. Шепард відійшов на крок назад та вдарив його ногою.
[indent] — Арія! — гукнув він убік, куди просунулися два останніх бійці. Складно було уявити, що ті могли бути ще живими, враховуючи біотичні здібності азарі, але нехтувати обережністю теж не варто.

Поделиться62023-04-30 13:34:20

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Ной

- milo ventimiglia -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Ной/Ноа, ~25років, прізвище/прізвиська за тобою
Назва всесвіту:
battlestar galactica
Сімейний стан:
Підопічний, а далі побачимо:)
Статус:
авторський персонаж, ув'язнений на Astral Queen, колишній торговець зброєю, член кримінального угрупування Ха'Ла'Та.

ХТО ТИ?

Персонаж виник як НПС у грі і так сподобався, що ми захотіли його оживити:)
Ной народився на Тауроні. Мав брата-близнюка, Урі, з яким були не розлий вода від народження. Разом спочатку ховалися, потім тікали, потім давали здачі п'яному батьку. Разом шукали кращої долі, ніж батрачити на шахтах, заводах чи м'ясокомбінатах Таурону… і разом знайшли цю долю у Ха'Ла'Та — кримінальному синдикаті, що виріс із повстанських сил громадянської війни кількадесят років тому. Торгували зброєю — не в колоніальних масштабах, а так, в роздріб. Як саме Ной та Урі завинили перед босами — вирішувати тобі. Приховали частину виручки, чи врятували когось, кого рятувати було не варто — мій персонаж не в курсі, а Ноя разом із братом "здали" поліції, навісивши на них достатньо, аби ті опинились на Стіксі, де тримають найнебезпечніших злочинців (можливо, і не було боргу, можливо, це було завдання, бо Ха'Ла'Та мали справи на Стіксі і потребували пари рук та очей там? Як захочеш:))
Втім, у в'язниці близнюки просиділи недовго: обох викликали на Каприку чи то для повторного слухання справи, чи для розгляду дострокового звільнення… до Каприки Astral Queen не долетіла. Власне, ніхто не долетів. За три тижні від нападу на колонії Ной та Урі опинились в числі ув'язнених, яким випало добувати воду з льоду на недружній планеті після кризи з водою у флоті. Разом і опинились серед тих в'язнів, які вважали сайлонів та напад на колонії вигадкою і які не придумали нічого кращого, як захопити корабель, який віз їх з робіт назад на Astral Queen. Короткого спілкування з екіпажем вистачило близнюкам, щоб переконатися в тому, що напад все ж був і захоплення корабля і заручників було помилкою. Вони пішли проти "своїх". Урі заплатив життям, Ной — гарним лицем і теж, якоюсь мірою, життям, тим, що було одне на двох, а тепер — вчитись якось жити самому.

ХТО Я?

Діно Адаміді, першокласний навігатор, теж тауронець і теж зі складною історією взаємодії з Ха'Ла'Та. Неговіркий, впертий, трохи складніший та неочевидніший, ніж здається. В планах на гру — витягти Ноя з Astral Queen та якось пристосувати до нового життя. Якщо захочеш розвивати кримінальну гілку то є кілька ідей на детектив, пошук справедливості та помсту. Якщо нє — будемо вигадувати щось інше.
Я пишу українською, від третього лиця в теперішньому часі, 2,5 — 5к символів. Люблю потриндіти про гру і не тільки про гру та поділитися музикою.
Чекаємо на тебе з Реєю, ~~маємо приємні бонуси, якщо ти чув про таку штуку як LARP~~ приходь:)

Контакти:	Мова гри:
поклич мене в гостьовій, далі месенджер чи ПП.	бажано українська, але готовий обговорити

- приклад гри -

Якого дідька вони приперлись, — зла думка.
Якого дідька ти на нього кинувся, малий! — гірка.

Діно чує у вухах хрускіт власного носа та опиняється на підлозі, раніше, ніж встигає зреагувати (хоча — що б він зробив? Приєднався б до мертвого близнюка?), удар грубого чобота в живіт примушує коротко хекнути. В повітрі пахне порохом і солодкуватим запахом свіжої крові, яка заливає рожеві кавалки мізків та уламки кісток черепа з розтрощеної потилиці Урі на панелі другого пілота. Кров на панелі навігатора і кров на світлому килимі підлозі рясно струменить з розсіченого обличчя Ноя, і кров на килимі просто під його лицем, кров заважає дихати, огортає язик солоним, залізним.

Все видається сповільненою зйомкою якогось каприканського бойовика. Пістолет у витягнутій руці. Розширені очі Реї на заляпаному чужою кров'ю обличчі. Відлуння її вскрику у вухах крізь дзвін від удару.
"Я чув, навігаторів теж вчать літати".
Дзвін у вухах стає нестерпним і він, у цьому густому, розтягнутому в часі киселі приреченості, за мить до останнього ривка — збити з ніг, збити постріл, навіть ціною власного життя, тільки б не дивитись — не одразу усвідомлює, що це сигнал.
Голос Гаррієт повертає плин часу у норму.
Діно через силу ковтає кров.
— Ми мусимо відповісти, — каже він і знову отримує чоботом в живіт, на цей раз не встигає напружити м'язи, щоб погасити хоч якось удар.
— Стрибай! — майже кричить ватажок.
Сивий хапає його за сорочку, примушуючи встати, недорога тканина уніформи тріщить.
— Послухай! — Діно кричить теж, начхавши на можливість наступних ударів, і на те що дихати боляче, — У тебе немає припасів і мало тиліуму, але вже є заручники! Вийди з ними на зв'язок, вимагай тиліуму та припасів, бо ми, до біса, всі здохнемо дорогою! На тому, що є, нам летіти — роки! Ти командуєш, у тебе зброя і люди, у тебе заручники! Але якщо ми не відповімо, вони розстріляють нас як бісів Олімпік!
Ватажок мовчить кілька секунд, потім трохи обертає лице до сивого, не зводячи очей з Реї.
— Вируби його.

***
— Галактика, це Смайлі. Бачу судно. Це Virgon Express.
— Смайлі, це Галактика. Чудово, зв'яжися з ними.
— Вони не відповідають.
— Срак. Перепрошую, Смайлі. Зроби коло. Чи ти бачиш людей на борту?

— Галактика, це Смайлі. Відповідь позитивна, повторюю, позитивна, на борту є люди. Запит на подальші дії.
***
Дуло пістолета дивиться на Рею, над ним — холодні сині очі. Можливо, за інших умов — в іншому житті — цей чоловік міг би вважатись привабливим. Та зараз злість спотворює риси його обличчя, яке і так не дуже пошкодувало життя.
Діно лежить там, де впав — частково поверх ніг чи мертвого, чи непритомного Ноя, з розсіченої над скронею шкіри ллється кров.
— Приймай виклик, — наказує кеп Реї, — Одна дурниця — і далі летітимемо без бортінженера. Вона, на відміну від вас, не незамінна.

Поделиться72023-05-05 02:49:48

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Лейна Веларіон

- можливо Фрея Алан -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Лейна Веларіон
Назва всесвіту:
a song of ice and fire
Сімейний стан:
наречена, а згодом і дружина; літала на драконі Вхагар
Статус:
канонічний персонаж із книг та серіалу

ХТО ТИ?

Лейна — винятково прекрасна жінка. Висока, струнка, з довгим золотисто-білим волоссям, які спадають їй нижче плечей — Лейна успадкувала красу істинних Таргарієнів від своєї матері, а сміливий і нерозважний дух від батька.
Після смерті першої дружини Візеріса I великий мейстер Рунцітер став схиляти короля до нового шлюбу і в якості дружини пропонував леді Лейну Веларіон. Рунцітер вказував, що, взявши дівчинку за дружину, Візеріс зможе залагодити конфлікт, що виник між Залізним Троном і Дріфтмарком, а Лейна неодмінно буде чудовою королевою. Але Візеріс вважав за краще взяти за дружину Алісенту Хайтауер, що викликало невдоволення лорда Корліса і посилило напругу між домами, але не стурбувало саму Лейну.
Незабаром Лейна була заручена з сином Морського владики Браавоса, але його батько помер перш, ніж вони змогли одружитися, а сам син виявився марнотратним дурнем, бо втратив багатство і могутність своєї сім'ї до появи в Дріфтмарку. Не маючи можливості позбутися небажаного нареченого, проте не бажаючи нарешті влаштувати їхній шлюб, лорд Корліс неодноразово відкладав весілля. Деймону прийшлось вчинити як справжньому лицарю — він вбив небажаного нареченого і сам одружився на доньці Морського Змія.

ХТО Я?

Одні кажуть, що Деймон Таргарієн закохався у Лейну Веларіон, лише поглянувши їй у вічі. Інші в свою чергу заявляють, что донька владики Дріфтмарка була для брата короля лише можливістю возвиситись. Як би там не було, але буде цікаво заглянути всередину цих стосунків, і поміркувати чого ж там було більше — розрахунку чи почуттів? Адже не буде таємницею те, що Деймон все ж таки був досить захоплений Лейною, з якою мав досить багато спільного.
Також досить близькими їхнє подружжя було з Рейнірою, дружиною брата Лейни. Вони втрьох також багато часу проводили разом, через що багато непристойних пліток почало блукати слідом за ними.
Як би там не було, але життєвий шлях Лейни — обмежений і закінчився тоді, коли у неї все життя було ще попереду. Але для гри нам епізодів у насиченому житті Таргарієнів-Веларіонів нам вистарчить. Я більше схиляюсь до гри довкола книжкового варіанту, тому і уявляю собі Лейну — не такою, як у серіалі.

Контакти:	Мова гри:
гостьова/приватні повідомлення	укр

- приклад гри -

[indent] Він нічого не вимовив у відповідь на слова племінниці про нову королеву. У Деймона були свої думки з приводу надмірного поспіху його брата в зачатті нового сина, які, певне, ранили Рейніру так само, як і добре необдумані вчинки короля стосовного його брата, що завжди дослухався до інших більше, аніж до дракона в собі. Або ж до іншого дракона поруч. Вони, спадкоємці крові дракона не мусять поводити себе так, як ті що лише мріють бути дотичними до їхньої сім’ї. На жаль, брат завжди був надмірно захопився мирною політикою, що лише розніжує, присипає увагу та забирає бадьорість духу. В молодості Візеріс був не таким. Натомість Деймон зробив крок у бік — таким чином, щоб опинитись біля зручного крісла, в яке і опустився так начебто йому було далі складно стояти, але із повною зневагою до норм придворного етикету, виставив обидві свої ноги на стіл перед тим зручним кріслом. З такою ж самою зневагою він ставився до обраниці свого брата, яку ніколи не назове своєю королевою.
[indent] Зрештою, якщо після смерті королеви Емми, Візерісу так кортіло мати когось настільки ж прекрасного у своєму ліжку, то не обов’язково було одружуватись на тій, кого йому підклав під бік десниця. Існують жінки, які можуть бути гарною втіхою, можуть подарувати насолоду і не тільки, не просячи зробити їх королевами. Але його брат надто сильно дослухається до септонів, що змушують його чинити так, як би драконові не слід було.
[indent] — Dīnilūks iksis iā political arrangement syt se riñar hen zaldrīzes, — заявив він Рейнірі, запрошуючи племінницю знаком руки наблизитись до нього. Так, наче він не зрозумів тих її слів про суку, яку звали його дружиною. Шлюб з нею, який зв’язував йому руки і ноги, а брат досі не давав можливості розірвати ці ненависні пути, був ненависним для нього. Але зараз, як і кожен день свого життя, він демонстрував відкриту зневагу до нього так само як і до тих, хто думав, що зможуть ці пути стримати дракона. — Īlon daor rual jemēla naejot iderēbagon hae iā valzȳrys, sesīr lo bisa iderennon iksis forced bē īlva ondoso circumstances, - провадив він далі, взявши руку племінниці в свою.
[indent] — Aōha kepa vēttan tolī than mēre mistake isse zȳhon ābrar: ziry shouldn't emagon married se tala hen ondos hen dārys, sepār hae ziry shouldn't emagon forbidden nyke naejot divorce. Yn ziry surprised nyke bona ziry ivestragī ao naejot iderēbagon aōha valzȳrys. Bisa iksis… - він задумався на мить, коли провід зовнішньою стороною долоні по ніжній шкірі руки принцеси, — ao jorrāelagon. Yn gaomagon ao gīmigon qilōni emā naejot find?

Поделиться82023-05-30 02:07:16

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Zevran Arainai

- jamie campbell bower -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Зевран Араннай, колишній антіванський Крук, нині - Чорна Тінь
Назва всесвіту:
dragon age
Сімейний стан:
за тобою пішла би до самого Чорного Міста
Статус:
канон в пару

ХТО ТИ?
"Fuck you."
"Now or later?" he replied.
[indent] Легковажний, розпутний, глузливий - ти живеш, наче в останній день, бо саме таким може твій день і стати: для найманого вбивці немає поняття безпеки і майбутнього, і кожен новий контракт здатен завершитись твоєю смертю. Втім, життя з Круками тебе влаштовувало: воно приносило гроші, певну славу (чи марнославність?), увагу та бажання тих, кого ти хотів сам, затягти тебе у ліжко. Воно не дозволяло тобі нудьгувати, знову і знову виштовхуючи в повний небезпек і адреналіну світ. Воно - добре, це була справа майстра Еомана, але все-таки... - подарувало тобі двох найближчих співучасників - Талісена та Рінну, - які завжди були з тобою у будь-якому вбивстві чи візиті до антіванського борделю. Майже ідеальне життя, ¿no?
[indent] Мало що змінюється, коли ти добираєшся Ферелдену за контрактом на Сірих Вартових. Звісно, провалити з грохотом той самий контракт і жити в таборі хіба що не на сирій землі - зовсім не те, до чого ти звик, і компанія підібралась така, що не забуває поглузувати з твого невміння зламувати найпростіші замки, але ти справляєшся. Навіть знаходиш друзів, хоча все так само кривишся від абсолютного невміння Алістера готувати (хіба він не чув про приправи???) і дратуєш Вінн проханнями покласти голову їй на груди.
[indent] Простий, легковажний; той, хто уміє виживати в будь-яких умовах і теліпати язиком до тих пір, поки не виберешся з проблеми, яку сам собі і створив. Ти тягнеш в свій наплічник все, що блищить (круківська твоя натура), уникаєш певних торгашів денеримського ринку і жартома стверджуєш, що не знаєш образ. Так ти кажеш.
"What do you see in him?"
"Everything you don't."
[indent] Ти мовчиш про те, як з десяти soporati, куплених Круками, виживало лише троє. Про те, як дитиною намагався втекти від гільдії, маючи при собі лише старі материнські рукавички. Шкіришся на Вартового Перчатки, коли він згадує Рінну і твою участь в її смерті, і з тугою в голосі розповідаєш про рідне місто, бо ж спокійно повернутись тобі Круки не дадуть.
[indent] Ти першим кидаєш кинджал в горло работорговця, викрадаючого ельфів Денериму, і першим намагаєшся відрадити мене від вбивства перевертнів Брессиліану. Ти віруєш в Андрасте - по-своєму, - щиро дивуєшся, коли подарунок являється просто подарунком, а не платнею за роботу, і ревносно борониш власну професію від чужих спроб її [тебе] засуджувати. Сарказм і розмови про груди співбесідника найчастіше в цьому допомагають.
[indent] Емоції - це щось надто складне, справлятися з ними тебе не вчили [емоціний вбивця - мертвий вбивця, і махінації гільдмайстра, що призвели до загибелі Рінни, тому доказ], але ти допомагаєш Леліані розібратися зі смертю Маджорлайн і, наскільки можеш, намагаєшся привести до ладу Алістера після його сімейного фіаско - все ще першим пропонуєш переговорити з Ґолданною професійно, але спроба все одно була зарахована. Зрештою, розбиратися з чужими проблемами, хай то словами чи зброєю, було завжди значно простіше, ніж вирішувати власні.
"Mine," he whispers.
"Yours," I breathe.
[indent] Наші стосунки не були коханням з першого чогось-там: по-перше, ми обоє в такі дурниці не віримо, а по-друге - ти буквально намагався мене вбити при знайомстві. Втім, ти справді намагався завоювати довіру нашого загону, а мені стало значно простіше існувати в таборі поруч з ще одним ельфом. Ти не цурався застосовувати всі свої чари; ти змушував мене сміятись і вчив битись на мечах; з тобою разом ми на два голоси зачитували "Розу Орлея" (що її сперли у Вінн), наводили жаху на знать Денеріма і розгромлювали в карти королеву морів Лломеріна.
[indent] З часом, ми починаємо говорити про те, що важливо - про те, що болить. З часом, наші супутники звуть мене божевільною, бо я все частіше запрошую до себе в намет свого вбивцю, а тебе - хитрим, бо через ліжко добитись протекції одного з Вартових значно простіше. Божевільною себе вважати починаю я, коли перестаю ввижати в тобі просто друга - бо щось просте, без лишніх ускладнень і прихильностей було тим, на що ми обоє погоджувались. Зрештою, ти смієшся над самою ідеєю про кохання, а мені долею дано загинути під пазурами архідемона.
[indent] Тільки я виживаю. Ти не смієшся. Золота сережка виблискує в моєму вусі, а нові долійські рукавиці гріють твої руки. У нас попереду - подорожі і нове життя, бо ти обіцяв показати мені Антіву; необхідність відбудувати Вартових Ферелдену і винищити рештки Круків не стають нам на заваді. А от коли світові знову знадобляться герої, хай він знаходить когось іншого. Вірно?

ХТО Я?

• Не маю нічого проти зміни зовнішності, але ж камон, це Джеймі. с:
• Про майбутнє Сурани: планую-таки влізти в події інквізиції (бо інквізитора знайдуть і від нас с Говком відчепляться) і пост-Чужинця, а потім - розриватися між власним захопленням елвенглорі та небажанням руйнувати цей світ ~~передайте привіт Соласові~~. На цьому тлі можна добряче так розвернутись і влаштувати власні інтриги-розслідування~
• Обіцяю любити, одягати наскільки можна і ~~роздягати завжди~~ і допомагати випилювати пернатих. хд Грати флешбеки, вбоквели і альти - зразу да, я гравець всеїдний, головне - все обговорити до того. с:
• Я пишу пости від 4к і до світанку, від будь-якого лиця, зі швидкістю від "в той же день" і до "через тижнів зо три", але завжди готова обмазатися хедами і просто розмовами в особисті. Прохання тільки любити Зеврана, не брати роль на один день і не пропадати без слів. Чекаю! :з

Контакти:	Мова гри:
гостьова/особисті, а там і до тг дойдем с:	укр/рос/англ

- приклад гри -

додам щойно буде

Поделиться92023-06-04 18:12:41

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Сатору Годжо

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
найсильніший маг сучасності, «шестиокий»; вчитель у Токійській технічній школі магії
Назва всесвіту:
jujutsu kaisen
Сімейний стан:
my friend, one and only (c)
Статус:
канон

ХТО ТИ?

a broken promise, i was not honest
now i watch as tables turn
and you're singin'

Обраний хлопчик, шестиокий з клану Годжо (суцільне кліше), ти дитинства плаваєш у цій золотій мішурі, як у ванні. Ми з тобою геть не схожі: ти поводишся так, наче в тебе вселився якийсь проклятий дух, метушишся постійно, як вжалений; я врізаю в двері своєї кімнати замок, щоб ти більше не зміг вриватись без дозволу (наче тебе, найсильнішого, це зупинить), дратуюсь через твою зухвалість і не ведусь на підколи. Коли ми зустрічаємось вперше в академії, ти вже відомий на весь магічний світ. В тебе є все: певно, статки, сила, ексклюзивні таланти і грандіозний потенціал, красиве личко (не те щоб я у такому розбираюсь, але) і просто океан самовпевненості. Коли я дивлюсь, як ти відриваєш край пошарпаного зошита, скручуєш і засовуєш у трубочку з-під ручки, найбільше у світі я мрію заїхати кулаком у твою самовдоволену пику. Коли той чортів папірець прилітає мені в шию, моє терпіння тріщить так, що скрегіт, мабуть, чує навіть Сьоко за сусідньою партою і Яга-сенсей, що стоїть біля дошки. Того ж дня на задньому подвірʼї школи стається битва усіх часів і народів, і з того ж часу між нами завʼязується якщо не дружба, то якесь дивне... приятельство? Щось таке.
Те, у чому я ніколи не зізнався б навіть собі: ти цікавий мені, Сатору Годжо, про якого всі звідкись знають. Місцева зірка, ніякий стратег, але природжений імпровізатор. Яких зусиль ти б не докладав, просрати талант тобі все одно не вдається — у тому, що стосується магічних технік, ти дійсно неперевершений (тьху). Я ніколи б не сказав тобі про це, але мене парадоксально притягує твоя довбанутість, я трохи заздрю твоєму рівню самооцінки і (не)здоровому похуїзму.

i'll wait my turn to tear inside you
watch you burn
i'll wait my turn
i'll wait my turn

— Ти найсильніший, бо ти — Сатору Годжо?.. — мій язик заплітається від кількості випитого, а стеля пливе і крутиться перед очима, — чи... — щодуху стримую сміх, але він підступає під горло, і я починаю задихатися, — чи ти Сатору Годжо, бо ти — найсильні...?
Останні звуки тонуть в нашому пʼяному реготі (не знаю, чому це так смішно). Сьоко захлинається димом і дивиться на нас, як на припизжених, але їй точно весело, так само, як нам. Вона сидить на старому кріслі, яке наче з помийки дістали, схрестивши по-турецьки ноги; в руці у неї небезпечно тліє те, що залишилось від цигарки (наступного ранку ми знайдемо на цьому кріслі чорнющу пропалену пляму). Кімнату заливає жовтувато-помаранчеве світло від настільної лампи. На столі валяються якісь твої пожитки, про які одному тобі відомо, що там і навіщо. По всій твоїй кімнаті розкиданий одяг (є навіть кілька моїх речей, все одно майже живемо разом): на тому потворному кріслі, на ліжку, полицях і підлозі. На підвіконні доживає свої останні дні нещасний вазон. Я передаю тобі пляшку (і ми точно про це пошкодуємо потім, бо пити тобі категорично не можна), ти підповзаєш ближче, зітхаєш стомлено.
В цю мить здається, нам весело, але насправді кілька годин назад ми відтирали кров з долонь, ліктів, шиї, ніг, живота, і викидали закривавлене шмаття, яке лишилось від нашого одягу. Місії лише у фільмах епічні, в житті ти ледве стримуєшся, щоб не блюванути від огиди і страху, коли комусь, до прикладу, відгризають голову в тебе на очах. Сьогодні ми не змогли врятувати тих, хто потребував нашого захисту, і це боляче, чорт забирай, хоч ти ніколи нам з Сьоко про таке не скажеш.
Ти розкидаєшся тупими жартами, ми робимо вигляд, що сміємося, а тоді якось раптово усі троє сходимось на думці, що «треба набухатись».
Цієї ночі ми залишаємось спати в одній кімнаті.

and i'll find no solace in your poor apology
in your regret, that sounds absurd
and keep singin'

З роками щось у тобі змінюється, от тільки я ніяк не можу збагнути, що саме. Звісно, абсурдний сам факт, що ти подався у вчителювання і тепер вислуговуєшся перед верхівкою (хоч робиш вигляд, що ні), але це не те. Тепер на очах у тебе замість окулярів — повʼязка, зморщок трохи більше, але це — не воно.
Коли я йшов тоді, я думав, як це буває у молодості, що йду назавжди і більше ми ніколи не побачимось. Станемо заклятими ворогами і вже ніколи не перетнемось випадково десь у цілодобовому супермаркеті вночі. Але доросле життя виявляється простішим і дещо цинічнішим; тут ми бачимось, іноді — так, ніби нічого й не сталось. Це, звісно, мало що не змінює: ти продовжуєш захищати ту наївну ідеологію, в яку колись вірив я сам, коли був молодшим і дурнішим, а я... Я тепер тих мавп не захищаю.
Цікаво, чи знає Сьоко, що ми продовжуємо бачитись. Мабуть, вона все розуміє, хоч ти, як завжди, майстерно вдаєш, ніби нічого не відбувається. В твоїх акторських здібностях я не сумнівався ніколи: ні у день, коли ти ледь не вмер від руки того Тодзі, ні тоді, коли вбили Юу Хайбару, ні навіть в ту ніч, коли я сам, своїми руками, вирізав ціле збіговисько мавп. Ти не лише найсильніший маг нашого часу, а ще й геніальний актор.
Але коли ти знімаєш ту кляту повʼязку і дивишся на мене своїми жахаюче-блакитними очима, я бачу в них втому людини, що втратила щось для неї важливе. Ось воно.
І тоді я запитую знов:
— Ти найсильніший, бо ти — Сатору Годжо? Чи ти Сатору Годжо, бо ти — найсильніший?

a promise is a promise
a promise is a promise
a promise is a promise

ХТО Я?

Якщо чесно, я вже дуже старий для якихось глобальних сюжетів (та й не виходили вони у мене ніколи), не вмію в екшн (дуже вдалий вибір персонажа і всесвіту, знаю), зате можу в teen drama і трохи гумору (принаймні намагаюсь). Давно вже був на рольовій пенсії, але тут зорі зійшлись, коли побачив україномовну платформу + свою улюблену арку «friends to enemies». Тож, мабуть, мої плани на гру — максимально в цю арку зануритись, а особливо у першу її частину (там, де ще friends, ~~а може й не тільки~~). Мені дуже подобається період студентських років Гето і Годжо, хочеться щось таке легке, по-підлітковому дурне і трохи драматичне. Але й скло пожерти у більш дорослих наших версіях — то святе.
Простирадла я не обіцяю писати, хоча мене може й занести (десь від 3,000 до 5,000 символів). Щодо частоти, мови і оформлення постів я не прискіпуюсь, щодо стилю — по цій заявці приблизно має бути зрозуміло, що від мене очікувати.
Я люблю поспілкуватись і поза грою, обговорити ідеї, сюжети для епізодів і т.д. Загалом, буду радий бачити ♥

Контакти:	Мова гри:
гостьова, а далі телеграм можна	укр/рос

- приклад гри -

колись буде с:

Поделиться102023-06-05 15:15:57

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Рейна Таргарієн

- Freya Allan -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Рейна Таргарієн, Рейна із Пентосу
Назва всесвіту:
a song of ice and fire [house of the dragon]
Сімейний стан:
улюбена сестра
Статус:
канон

ХТО ТИ?

Краща версія мене.

Рейна не буде скреготіти зубами, сипати прокляттями або намагатись нацькувати Караксеса на нещасну септу чи доньку стюарда через зауваження в свою сторону. Рейна посміхнеться і подякує у відповідь. В її крові трішки більше солі моря від Веларіонів чим вогню від Таргарієнів. Спокійна, завжди готова вислухати та допомогти, їй легко дається рукоділля та музика. Рейні подобається проводити час в колі доньок замкових лицарів чи за книгами в бібліотеці. Рейна була більше прив’язана до матері чим до батька, та це зовсім не означає, що її в новій сім’ї люблять менше за інших дітей. Заручена з молодшим сином принцеси Рейніри – Люсерисом – Рейна вже готується до ролі леді Дріфтмарку, нехай кожного вечора молиться Новим Богам за здоров’я бабусі. Вірна сім’ї та своєму обов’язку. Її дракон вмер незадовго після пробудження і втрату дівчинка перенесла дуже складно. З новим яйцем, подарованим після повернення в Вестерос, Рейна навіть спить. Вона мріє про дракона та одного прекрасного дня він у неї обов’язково буде. Але зараз Рейна відчуває себе в сім’ї білою вороною, нехай знає, що її люблять та цінують.

ХТО Я?

Контакти:	Мова гри:
гостьова, потім або особисті повідомлення на форумі, або тг	укр

- приклад гри -

[indent] - Ні-ні—ні!
[indent] Крик крізь сон розриває глибоку тишу світанку. Жадібний ковток повітря та широко розплющені очі, серце збивається з ритму, намагаючись вирватись з грудей, а пальці до блідості зживають багряне покривало. «Я дома. Це все лише сон…», - слабке заспокоєння, бо тіні від свічки малюють химерні картини на стінах, а сон… він був таким справжнім. Погрози Еймонда – я спалю вас всіх у вогні, - сльози Рейни, жар від полум’яного подиху Вхагар… Бейла тремтить і каплі холодного поту стікають по скронях.
[indent] «Всього лише сон», - повторяє вона собі та пальці відпускають край покривала, а тіні на стінах більше не лякають. Тиша ранку та перші промені сонця, що пробиваються скрізь зачинені ставні заспокоюють, стишують серцебиття. Ще один глибокий вдих і, сконцентрувавши погляд на вогнику свічки, варто дорахувати до п’яти, як страх, що ще мить назад міцно тримав у своїх лещатах, зникає. В сні Еймонд був безжальний до неї та Рейни, полум’я Вхагар поглинуло Драконячий Камінь разом з усі його мешканцями, Бейла намагалась відшукати батька, але все марно. В сні вона залишилась одна, полум’я було так близько, а Еймонд… Її благання звеселяли його серце.
[indent] - Не дочекається, - шепіт порушую сону тишу опочивальні. Тихо, але впевнено Бейла Таргарієн дає собі обіцянку більше ніколи – ні у сні, ні наяву – не просити про помилування. Вона кров від крові дракона, її батько – принц Деймон Таргарієн, в їх жилах тиче кров Стародавньої Валірії і якщо Еймонд дійсно настільки дурний, що оберне гнів Вхагар проти сім’ї, то краще згинути в полум’ї битви чим лити сльози, надіятись на помилування. «Дракони не просять. Дракони беруть своє полум’ям і кров’ю».
[indent] У ранковій тиші чутний стук важких лицарських чобіт та лемент служниць. Бейла знає, скоро у двері її спальні постукає септа і якби не хотілось, але прийдеться відчинити, бути слухняною та ввічливою, явитись на сніданок вчасно і посміхатись, навіть якщо насправді хочеться плюнути між очі. «Він вкрав дракона моєї матері та всім на це байдуже». Ще вчора сльози лилися рікою, а гнів осліплював. Ніч вона провила оплакуючи матір та картаючи себе за слабкість. Сьогодні Бейла пообіцяла собі, що сліз не буде. Залишився тільки гнів.
[indent] Кам’яниста підлога приємно холодить стопи. Бейла знає, якщо висковзнути з кімнати зараз, то до сніданку її точно не знайдуть – замок Веларіонів їй все ще чужий, та вона вміє ховатись на конюшні чи на кухні серед мішків муки та зерна. Вона знає, своєю відсутністю за столом засмутить бабусю та дасть оточенню королеви причину пліткувати про своє дурне виховання – інше діло принцеса Гелейна слухняна як вівця, - але їй плювати. Чому вона повинна втішати та бути ввічливою з людьми про існування яких до цього лише знала зі слів батька та… матері? Знову глибокий вдих-видих та дорахувати до семи, втупивши погляд у підлогу, відчути біль в грудях і нагадати собі, що дракони не плачуть. Мама пішла – згоріла в полум’ї, - але вона точно не хотіла, щоби по ній лили вічно сльози. Лейна Веларіон любила життя, любила всміхатись та жартувати, літати на Вхагар та танцювати під дивні мелодії Пентосу. Бейла знає: найкраща шана пам’яті матері – це не дати болю поглинути себе. «Вона не хотіла б бачити мої сльози».
[indent] Бейла вислизую з кімнати, м’яко прикриваючи за собою двері. В костюмі для кінних прогулянок вона легко могла зійти за хлопчика-пажа, якби не сріблясте волосся. Східцями збігає вниз, де у внутрішньому дворі вже тренеруються лицарі. Серед Королівських гвардійців та лицарів Веларіонів, вона воліє віднайти батька, та все даремно. Поглядами принцеса зустрічається з сером Кристоном і всередині все холодніє. Вона пам’ятає слова королеви Алісенти. Гнів з яким вона вимагала сера Коля принести їй око Люцериса. «А якби він погодився?», - Бейла знає, батько не дозволив би лицарю навіть наблизитись до Люка, та все ж, страх огортає сердце. «Якби ми тільки залишись у своїх спальнях…». Бейла знає, дурно звинувачувати себе у всьому, що сталося – винен тільки Еймонд, - але якби вона та Рейна все-таки постаралися знайти батька, а не будити кузенів…
[indent] Сер Коль втрачає до неї інтерес. Швидко наносячи удари мечем, він повністю віддає себе бою. Бейлу танок сталі заворожує. Одного разу вона сказала мамі, що також хоче навчитись володіти мечем – як королева Вісенія, - мама засміялась та назвала її малою розбійницею. Бейла образилась та до кінця дня дулась на матір. Зараз би вона обняла матір та сказати, що вона її маленька розбійниця.
[indent] Сер Кристон вибиває меч з рук противника і принцеса втрачає інтерес. Вона вже давно не слідкує за боєм і оплески зівак, що зібралися на критому переході її спочатку приголомшують. Лицар допомагає своєму побратиму піднятися на ноги та коли розвертається до публіки, Бейли уже немає. Таргарієн втікає від чужих поглядів в місце, де точно зможе побути одна, куди спускаються найсміливіші – у лігво драконів. Після вчорашнього інциденту король наказав збільшити варту, але Джоффрі показав Бейлі інші шляхи до драконів – під замком, в павутині з переходів. Її там будуть шукати, але не зразу. Сніданок в компанії королеви та її дітей вона точно пропустить.
[indent] Темрява та сирість лігва драконів її не лякає. Бейла обережно ступає вперед, прислуховуючись до найменшого шурхоту. Її дракониця – Місячна Танцівниця – десь заховалась серед цих каменів та печер і Бейла знає, що знайде її.
[indent] - Де ти? – Шепоче, бо зовсім не хоче потривожити сон інших драконів. – Де заховалась? – Караксес та Мелеїс їй не нашкодять. Але на Дріфтмарку зараз є й інші дракони: дракониця принцеси Гелейни та красивий дракон принца Ейгона, Сіракс і… Вхагар. Чи може Вхагар їй нашкодити, якщо поруч немає Еймонда? «Я накажу своєму дракону спалити вас», - відлуння слів кузена все ще бринить в голові та більше нестрашно. Бейла впевнено робить ще один крок вперед.

Поделиться112023-06-12 12:03:20

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Емма Свон

- jennifer morrisson -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Емма Свон, «‎Спасителька»
Назва всесвіту:
once upon a time
Сімейний стан:
всі стадії від ворогів до закоханих
Статус:
канон

ХТО ТИ?

[indent] Знаєш, Свон, для тої, хто так просто викриває брехню в людях, ти занадто полюбляєш брехати самій собі. Хочеться геть зі Сторібрука? Спроби твоєї сім'ї наблизитись до тебе ближче, ніж дозволяє «‎броня» із червоної шкіряної куртки, дратують?‎‎‎‎‎‎ І синові, кажеш, безпечніше подалі від казкових небезпек? Маячня. І слова наляканої маленької дівчинки — тієї самої, яку на узбіччі дороги полишили зовсім ще немовлям.
[indent] Ти кажеш, що вибачила Нілові те, що він залишив тебе, вагітну, у в'язниці замість себе — але я бачу, як тобі бракує повітря щоразу, як твої батьки називають ім'я твого молодшого брата. Ти кажеш, що безпечніше де-інде, але не в Сторібруці — а я бачу, як тебе до нестями лякає перспектива зблизитись із сім'єю: так же менше шансів, що тебе знову відштовхнуть. А от від того, що по тебе кличуть, як тільки містечку щось загрожує, тебе цілком правдиво тіпає.
[indent] Власне, я сам не кращий за тебе: щось там говорю про залишитись заради батьків та сина, а сам хочу вхопити тебе за плечі і стряхнути, аби визнала, що я — гірше за реп'ях і не піду, поки сама не відішлеш. Бо ми до біса розуміємо один одного; знаємо, як це — спати взимку просто неба, не вміти ковтати власну гордість аби тільки знайти якісь гроші, і в принципі зі скрипом намагатись конектитись з людьми.
[indent] Для мене твоя робота поручителькою — це буквально щось з іншого світу, а у тебе це було одночасно і роботою, і майже хобі. Мені досі складно уявити Бея дорослим чоловіком — але тобі Ніл став першим коханням, який зник в обмін на годинники, лиш би тільки не зтикатись зі своїм минулим. Я бачу, наскільки ти чудова мати для Генрі, — а ти досі відчуваєш невимовну провину за те, що була змушена віддати його на усиновлення, як колись зробили з тобою. Я знаю, що твоя магія — це натуральне сяйво із чистого світла, а ти тільки-но почала до неї звикати.
[indent] Наше минуле — це в принципі щось дивне (нагадувати тобі про те, як ти полюбляєш мене приковувати до різних поверхностей — це я обо'язково), і твої батьки були впевнені, що ти повернешся до Ніла, але... але. Просто залишайся в Сторібруці, Свон. Залишайся.

ХТО Я?

Власне я ці стосунки дещо бачу як (цитуя білоруського коміка) «‎скріпилися травмами і поїхали у паровозику під назвою життя», бо проблем з довірою у нас обох хоч вдавися, а люди за все життя знаходили купу способів зіпсувати нам якість існування. Дуже хотілось би відіграти і канонічні для серіалу події, і придумати декілька "філерних" епізодів з життя, і додати до списку альтернатив все, що пост-третій сезон (бо якраз третім сезоном у нас події на форумі і залишаються, а у мене грає вічне бажання, скажімо, адекватних Темних відіграти), і звісно написати нашу версію пейрінгу з четвертого сезону. Тут уже не варто вказувати очевидне заявка в пару, правда ж?))) За бажанням можна шукати в каноні логіку, придумувати свою і агресивно засуджувати Ніла за пройо... помилки минулого.
Гравець я не примхливий, всеядний, пишу від 4-5к знаків і до світанку, від першої/другої/третьої особи і з лапслоком/птицею-трійкою — залежить від того, з ким граю; темп гри змінюється сам собою від маніакального давай пост прям зараз напишу ось тримай пост і до депресивного я зробив пост раз на місяць, що в принципі можна списувати на чергове весняне загострення. Але хедканони, чат 24/7 і графіка — це обіцяю разом із трошки почорнівшим сердцем і єдиною рукою.
P.S. Реджина просила передати, що бажання вбивати за наявність дружини Робіна можна відміняти, бо дружину з минулого ми з тобою в теперішнє не привели. :'D

Контакти:	Мова гри:
гостьова/тг як попросиш с:	укр/рос/англ

- приклад гри -

[indent] Чарка, що її видала пані Лукас - із по-дівочому зухвалою посмішкою, бо до шкіряних штанів жінки цього світу, здається, дихали нерівно, - давно спорожніла, цікавої компанії о цій годині очікувати було не варто (частина містян якщо не стикнулась із результатами появи Джонса в Сторібруці, то була знайома з його репутацією в Зачарованому Лісі), а повертатись до знятої кімнати не хотілось з принципу. Те, як жителі містечка справлялись із нудьгою, йому поки що було не дуже зрозуміло, бо розмовляючим ящикам він не дуже довіряв, а ніякі способи із "раніше" більше йому не підходили. І це, по-своєму, вбивало його ще сильніше: яким би пришелепкуватим і небезпечним не було його життя, але адреналін у крові співав постійно, і нові горизонти викликали в ньому неабийкий захват, наче вкрадений з часів, коли він був ще юнаком у королівському флоті.

[indent] Сторібрук був новим - факт; більша частина того, що тут відбувалося, була також новою (відкривати в собі відголоски клаустрофобії триста років потому, та ще й через місцеві машини, було зовсім ніяково), втім... Коли не відбувалось абсолютно нічого, можна було занадто легко загубити себе в чарці, чисто від нудьги. І як взагалі це містечко трималось в стані байдужості всі тридцять років? І як люди тут могли жити із подвійними спогадами - тих, хто ніколи не перетинав кордону, і тих, хто був частиною могутнього колись королівства?..

[indent] Кіліан перевів лінивий погляд на поличку з алкоголем, подумки уявляючи, як швидко йому доведеться тікати не від шерифа, а від розлюченої хазяйки закладу: магія магією, а від перевертнів, навіть перевертнів-пенсіонерів, можна було очікувати купу неприємностей - а піратові ще не настільки було нудно. Можливо, не виміняй він тоді "Роджера"... Тоді, звісно, було б годі і думати, щоб дістатись Нью-Йорку вчасно, а головне - дістатись Свон вчасно, і це було справді одне з найважчих рішень у капітановому житті.

[indent] Щастя коханої жінки, чи все, що він коли-небудь мав та уявляв. Його світ. Його домівка. Але Джонс все-таки був тим самим закоханим блазнем, який весь останній рік провів у суцільному а якщо б..., і якому більше не дуже хотілось так існувати. Звісно, душа, як і раніше, вимагала якогось драйву, якихось пригод - але і Свон була такою жінкою, на яку пригоди полювали самі, головним було тільки бути поруч у потрібний момент.

[indent] Оно, в минуле вони вже так впали: тепер дивитись на похмурого принца, добре пам'ятаючого всі розмови із "принцем Чарльзом" (боги, як взагалі тоді вдалось переконати всю зустрічну знать у цій маячні?) і не знаючого, як все те пов'язати із піратом, якого біля своєї доньки бачити йому не хотілось, було майже смішно. Тому що Гак завжди був дуже, дуже впертою людиною, і до того ж - конче терплячою. З містечка-бо зникати він нікуди не збирався, і монаршому подружжю доведеться рано чи пізно до цієї думки звикнути; особливо, коли тепер у нього був реальний шанс на нове життя.

[indent] Але, власне, не тільки їм звикати доведеться: дзеленькнувший дзвіночок при вході, що його наслідував голос ЇЇ Величності - все ще Величності, і аж ніяк не просто мера, бо зверхність у погляді і по-королівському горделиво підібгані губи не можна було сховати за якоюсь табличкою на столі, - означали тільки одне: якщо адаптуватися самому Джонсові було досить просто, то адаптувати до його присутності інших людей буде уже складніше.

[indent] - Якби пані Лукас у чомусь запідозрила мене, - чоловік криво всміхнувся, далеко не одразу повертаючись до Реджини - зрештою, із аристократією у нього завжди були неабиякі проблеми, а спільне минуле зовсім не покращувало ситуацію, - то і мене б тут не було: від вовчої точності із арбалетом ухилятися досить важко.

[indent] Якійсь його частині - дрібній такій, - навіть стало цікаво, які саме чорти принесли Міллс до цього шинка, о цій годині. Теж знудьгувала, чи що? Це в минулому житті вона могла і справді робити все, що заманеться, без рамок і правил, бути головною вишенькою на торті. А зараз що на неї чекало? Цілий день паперової роботи, яка і в Зачарованому Лісі могла стати справжньою скалкою в дупі?

[indent] - П'ю, - просто одповів він, демонструючи уже порожню чарку. - Потім піду пити де-інде, бо цікавинок в цьому місті менше, ніж у найзадрипанішому селі Вотерхевену, - посмішка стала гаденькою, а чортенята в очах - очевиднішими, бо хай йому грець, якщо він дозволить жінці побачити тугу за кораблем. - "Роджер" зараз у... надійних руках, - брехня, звісно, бо Чорна Борода - та ще наволоч, але і справді не стане кривдити чи якось руйнувати з такими складнощами добутий скарб. - Тому за неї я не хвилююсь.

[indent] Кожне наступне питання змушує його ще сильніше повірити у те, що й справді Королеві було анічогісінько робити, хіба як спробувати докопатися до пірата. Не те, що він би чинив сильніший против - чужа зневага час від часу була цікавішою, ніж одне велике нічого.

[indent] - Емма, - посмішка стає трохи більше щирою, бо перехід на імена, без прізвищ і призвиськ, які хай були частиною них, виявились ближчими до серця, ніж йому здавалось, - зрештою викроїла собі час для сім'ї, - про що він її ледь не умовляв дуже, дуже довгий час, бо знав з досвіду - з найближчими людьми вартувало проводити якнайбільше часу, особливо, коли на тобі висить магніт до всього лайна обох світів, - Що, до речі, означає, що в місті вона залишиться, і малого із собою нікуди не забере. Гарно так, еге ж? - він нахабно підморгнув Реджині: Ґенрі без пам'яті був досить сильним ударом для неї, а через відсутність хлопця у Зачарованому Лісі, за словами Робіна, вона і зовсім хотіла себе назавжди приспати.

[indent] До речі, про Робіна.

[indent] - Твого лісника теж не видно. Знову щез в лісі, повернувшись до ватаги? Подалі від твоєї улюбленої цивілізації? - і тебе, замовчує він, втім, дозволяючи жінці почути кожне невисказане слово. Але ж, несподівано, їх зі стрільцем об'єднало не тільки сумісне полювання на ту гидоту, що її створювала Зеліна, але й повнісінька дивина світу без магії. - Він уже вибачив тобі те, що ти його жінку замордувала в своєму полоні? - тоді, тридцять років тому, у темниці Злої Королеви, Свон йому розповіла, як її товарку за нещастям кудись вивели чорні стражники - до того, як Спасительці вдалось абищось зробити. Кіліан схилив голову до плеча, нагадуючи зацікавленого кота: - Чи ти йому про це не розповіла?

Поделиться122023-06-15 14:19:29

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Румпельштільцхен

- robert carlyle -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Румпельштільцхен (і всі скорочення від імені), Темний чаклун, містер Голд, Крокодил
Назва всесвіту:
once upon a time
Сімейний стан:
ворог і немезіда №1
Статус:
канон

ХТО ТИ?

[indent] Крокодиле, ти — істота, чиї батьки просто невдало чхнули, аби придумати тобі ім'я. Ти — уособлення всіх дедді та маммі ішьюс, бо одне так хотіло тебе захистити, що придумало убити, а друге виміняло тебе на вічну молодість. Класні гени, еге ж? З сім'єю у тебе і подалі не складалось: не хотів лишати сина без батька, тому наважився на клеймо дезертира і боягуза, і дружину зрештою через те ж саме втратив. А от коли Пітьма в голову вдарила — ти зразу відчув цей адреналін всемогутності? Ніхто ж більше не міг і слова сказати колишньому сільському прядильникові. Тобі с самому так сильно сподобалась твоя сила, що, обираючи між нею і Беєм, що мав впасти у вирву порталу, вибрав ти... не сина.
[indent] Потім казав, що зрозумів свою неправоту, але будь хоч раз в своєму жалюгідному житті чесним із собою: якби тобі довелося обирати знов, ти б учинив абсолютно так само.
[indent] До речі, комплекс маленького товстого чоловічка Пітьма так і не смогла в тобі зцілити: правду про себе ти не можеш чути, навіть перетворившись на чаклуна, вирішуючи проблему в основном убивством. Тому і усвідомити, що Мілу не знищили пірати, а вона з цілком доброї волі пішла від тебе до одного з них, ти так і не зміг. За це ж ти вбив її, крокодилова твоя шкіра? І з уважністю теж не дружиш (може вікове?), бо руку мені не ту відрубав, намагаючись до боба чарівного дістатись, і план по знаходженню Бея теж корявий придумав — особливо враховуючи, що Бей не хотів бути знайденим. Знаєш, Крокодиле, я міг би стати твоєму синові кращим батьком, ніж був ти.
[indent] Потурати Корі у всьому, аби вона стала найбезжаліснішою і жадібною відьмою... це, звісно, був гарний план. Надійний. Як гномові годинники. Зрештою, її старша дочка — дівка сильна магічно, — тобі і з доплатою не була потрібна, а от молодша, замріяна, якій той трон взагалі не здався, здалась тобі чудовою сходинкою до мети. Ти зліпив Кору, ти ж перетворив (хай і не своїми руками) Реджину на те, що тобі було потрібно. Так тобі сказали видіння, які ти вкрав у сліпої провидиці. Так тобі треба було дістатись світу без магії і чекати. Ще трошки. І іще. Поки прокляття створеної тобою Злої Королеви не лусне, і Бея тобі допоможуть знайти.
[indent] Ціль — вона ж виправдовує всі засоби, вірно, Крокодиле? І Пітьма так в тебе в'їлась, що себе без неї ти не тямив, і маленькій Бель розбив тим самим сердце задовго до того, як я вистрілив у неї на межі міста. Бо тільки одне майбутнє ти бачиш для себе. Власне, я теж: як колись давно заприсягнувся тебе вбити, так і дотримуюсь обіцянки в цьому, новому, світі — хай навіть отрута мор-шипшини вже використана.

ХТО Я?

Думаю, відносини тут очевидні: мене бісить твоє існування, тебе бісить моє, а одну територію ми ділим виключно тому, що іншого вибору у нас просто нема. Поривання вграти один одного в труну — це база, на цьому фандом будувався, і ніякі ваші трулави не змінять цього. Руку мою ти, до речі, вкрав і на поличці як сувенір тримаєш, тому тримай лапи подалі від спроб ще і сердце моє вкрасти, йому і так добре б'ється.
Щодо гри: тут поле непахане можна придумати ідей, як чисто таймлайнових, так і в альти сходити покошмарити тебе глюками Пітьми, я в цьому плані всеїдний. х) А ще взагалі не примхливий, пишу від 4-5к знаків і до світанку, від першої/другої/третьої особи і з лапслоком/птицею-трійкою — залежить від того, з ким граю; темп гри змінюється сам собою від маніакального давай пост прям зараз напишу ось тримай пост і до депресивного я зробив пост раз на місяць, що в принципі можна списувати на чергове весняне загострення. Приходь! Обіцяю флуд, графіку і труїти тебе по вівторках с:

Контакти:	Мова гри:
гостьова/тг як попросиш с:	укр/рос/англ

- приклад гри -

[indent] Чарка, що її видала пані Лукас - із по-дівочому зухвалою посмішкою, бо до шкіряних штанів жінки цього світу, здається, дихали нерівно, - давно спорожніла, цікавої компанії о цій годині очікувати було не варто (частина містян якщо не стикнулась із результатами появи Джонса в Сторібруці, то була знайома з його репутацією в Зачарованому Лісі), а повертатись до знятої кімнати не хотілось з принципу. Те, як жителі містечка справлялись із нудьгою, йому поки що було не дуже зрозуміло, бо розмовляючим ящикам він не дуже довіряв, а ніякі способи із "раніше" більше йому не підходили. І це, по-своєму, вбивало його ще сильніше: яким би пришелепкуватим і небезпечним не було його життя, але адреналін у крові співав постійно, і нові горизонти викликали в ньому неабийкий захват, наче вкрадений з часів, коли він був ще юнаком у королівському флоті.

[indent] Сторібрук був новим - факт; більша частина того, що тут відбувалося, була також новою (відкривати в собі відголоски клаустрофобії триста років потому, та ще й через місцеві машини, було зовсім ніяково), втім... Коли не відбувалось абсолютно нічого, можна було занадто легко загубити себе в чарці, чисто від нудьги. І як взагалі це містечко трималось в стані байдужості всі тридцять років? І як люди тут могли жити із подвійними спогадами - тих, хто ніколи не перетинав кордону, і тих, хто був частиною могутнього колись королівства?..

[indent] Кіліан перевів лінивий погляд на поличку з алкоголем, подумки уявляючи, як швидко йому доведеться тікати не від шерифа, а від розлюченої хазяйки закладу: магія магією, а від перевертнів, навіть перевертнів-пенсіонерів, можна було очікувати купу неприємностей - а піратові ще не настільки було нудно. Можливо, не виміняй він тоді "Роджера"... Тоді, звісно, було б годі і думати, щоб дістатись Нью-Йорку вчасно, а головне - дістатись Свон вчасно, і це було справді одне з найважчих рішень у капітановому житті.

[indent] Щастя коханої жінки, чи все, що він коли-небудь мав та уявляв. Його світ. Його домівка. Але Джонс все-таки був тим самим закоханим блазнем, який весь останній рік провів у суцільному а якщо б..., і якому більше не дуже хотілось так існувати. Звісно, душа, як і раніше, вимагала якогось драйву, якихось пригод - але і Свон була такою жінкою, на яку пригоди полювали самі, головним було тільки бути поруч у потрібний момент.

[indent] Оно, в минуле вони вже так впали: тепер дивитись на похмурого принца, добре пам'ятаючого всі розмови із "принцем Чарльзом" (боги, як взагалі тоді вдалось переконати всю зустрічну знать у цій маячні?) і не знаючого, як все те пов'язати із піратом, якого біля своєї доньки бачити йому не хотілось, було майже смішно. Тому що Гак завжди був дуже, дуже впертою людиною, і до того ж - конче терплячою. З містечка-бо зникати він нікуди не збирався, і монаршому подружжю доведеться рано чи пізно до цієї думки звикнути; особливо, коли тепер у нього був реальний шанс на нове життя.

[indent] Але, власне, не тільки їм звикати доведеться: дзеленькнувший дзвіночок при вході, що його наслідував голос ЇЇ Величності - все ще Величності, і аж ніяк не просто мера, бо зверхність у погляді і по-королівському горделиво підібгані губи не можна було сховати за якоюсь табличкою на столі, - означали тільки одне: якщо адаптуватися самому Джонсові було досить просто, то адаптувати до його присутності інших людей буде уже складніше.

[indent] - Якби пані Лукас у чомусь запідозрила мене, - чоловік криво всміхнувся, далеко не одразу повертаючись до Реджини - зрештою, із аристократією у нього завжди були неабиякі проблеми, а спільне минуле зовсім не покращувало ситуацію, - то і мене б тут не було: від вовчої точності із арбалетом ухилятися досить важко.

[indent] Якійсь його частині - дрібній такій, - навіть стало цікаво, які саме чорти принесли Міллс до цього шинка, о цій годині. Теж знудьгувала, чи що? Це в минулому житті вона могла і справді робити все, що заманеться, без рамок і правил, бути головною вишенькою на торті. А зараз що на неї чекало? Цілий день паперової роботи, яка і в Зачарованому Лісі могла стати справжньою скалкою в дупі?

[indent] - П'ю, - просто одповів він, демонструючи уже порожню чарку. - Потім піду пити де-інде, бо цікавинок в цьому місті менше, ніж у найзадрипанішому селі Вотерхевену, - посмішка стала гаденькою, а чортенята в очах - очевиднішими, бо хай йому грець, якщо він дозволить жінці побачити тугу за кораблем. - "Роджер" зараз у... надійних руках, - брехня, звісно, бо Чорна Борода - та ще наволоч, але і справді не стане кривдити чи якось руйнувати з такими складнощами добутий скарб. - Тому за неї я не хвилююсь.

[indent] Кожне наступне питання змушує його ще сильніше повірити у те, що й справді Королеві було анічогісінько робити, хіба як спробувати докопатися до пірата. Не те, що він би чинив сильніший против - чужа зневага час від часу була цікавішою, ніж одне велике нічого.

[indent] - Емма, - посмішка стає трохи більше щирою, бо перехід на імена, без прізвищ і призвиськ, які хай були частиною них, виявились ближчими до серця, ніж йому здавалось, - зрештою викроїла собі час для сім'ї, - про що він її ледь не умовляв дуже, дуже довгий час, бо знав з досвіду - з найближчими людьми вартувало проводити якнайбільше часу, особливо, коли на тобі висить магніт до всього лайна обох світів, - Що, до речі, означає, що в місті вона залишиться, і малого із собою нікуди не забере. Гарно так, еге ж? - він нахабно підморгнув Реджині: Ґенрі без пам'яті був досить сильним ударом для неї, а через відсутність хлопця у Зачарованому Лісі, за словами Робіна, вона і зовсім хотіла себе назавжди приспати.

[indent] До речі, про Робіна.

[indent] - Твого лісника теж не видно. Знову щез в лісі, повернувшись до ватаги? Подалі від твоєї улюбленої цивілізації? - і тебе, замовчує він, втім, дозволяючи жінці почути кожне невисказане слово. Але ж, несподівано, їх зі стрільцем об'єднало не тільки сумісне полювання на ту гидоту, що її створювала Зеліна, але й повнісінька дивина світу без магії. - Він уже вибачив тобі те, що ти його жінку замордувала в своєму полоні? - тоді, тридцять років тому, у темниці Злої Королеви, Свон йому розповіла, як її товарку за нещастям кудись вивели чорні стражники - до того, як Спасительці вдалось абищось зробити. Кіліан схилив голову до плеча, нагадуючи зацікавленого кота: - Чи ти йому про це не розповіла?

Поделиться132023-06-16 23:16:33

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Джакерис Таргарієн

- Harry Collett або ваш варіант -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Джакейрис Веларіон, Джейс (для своїх), лорд Стронг (для дядечок із Королівського Причалу), принц
Назва всесвіту:
a song of ice and fire [house of the dragon]
Сімейний стан:
спадкоємиць Залізного трону (після матері), наречений
Статус:
канон

ХТО ТИ?

Народжений в останні дні року 114 ВЗ первістку принцеси Рейніри та сера Лейнора Веларіона ще не встигли пуповину перевозити, а Червоною фортецею поповзли чутки ніби то зовсім не Таргарієн, а байстрюк Гарвіна Стронга.
Каштанове волосся, карі очі та кирпатий ніс… Ніби цього недостатньо для насмішок зі сторони прихильників королеви. Звісно, цього замало, мабуть, подумав сер Лейнор, а тому ще хотів дати спадкоємцю «простецьке» ім’я Джофрі. На щастя, лорд Корліс встиг вчасно закрито рот сину.
В дитинстві був особливо дружнім с Дейроном Таргарієном. Хлопчиків ростила одна годувальниця, вони разом навчались та фехтували у дворі Червоної фортеці. Вони могли стати братами по духу, але вплив оточення був сильніший.
Королівським указом кожен з малих Веларіонів ще в колисці отримав драконове яйце. Люди, які сумнівалися щодо батька Рейнірових синів, пліткували, що яйця ніколи не вилупляться, але поява трьох драконів довела, що це дурниці. Дракона Джейса назвали Вермакс.
Не на руку «зеленим» та їх мріям про те, що в один прекрасний день король Візерис візьме та назве своїм спадкоємцем Ейгона грало і те, що король залишався глухим до чуток про більшу схожість внуків з лордом-командувачем Золотих плащів ніж з рідним батьком. Мало того, його світлість, коли вершив суд, брав собі на коліна на Залізний трон Джейса і частенько говорив, що одного дня це буде його престол.
З чотирьох років з благословення того самого короля обручений з Бейлою Таргарієн.
Мудрі люди кажуть, що гріхи батьків вражають і синів; те саме стосується і гріхів матерів. Ворожнеча між синами королеви Алісенти та принцеси Рейніри вийшла на новий рівень після бійки хлопчиків на Дрейфмарку. Кинуте в лице синам принцеси «Стронги» вартувало принцу Еймонду ока. Звісно, і тут король намагався відновити мир. Він вимагав від усіх хлопців вибачитися перед протилежною стороною, але слова – вітер.
Після інциденту на Дрейфмарку Джейс не повернувся на Королівський причал. Разом з матір’ю та братами він відправився на Драконстон.
З хлопчиська, що любив бешкетувати та часто піддавався впливу старших,Джейс виріс сміливим, відповідальним, політично підкованим юнаком, що вміє за себе постояти. Він вірний сім’ї та знає, що корона – це не привілей, а обов’язок .

ХТО Я?

Пости пишу від 3 тисяч символів та як дальше піде. Більше орієнтуюсь на книжковий канон чим на серіальний. Спокійно відношусь до всяких виділень в тексті, графіки та «гри зі шрифтами», пости від першого лиця в ступор не кидають.
Нехай це заявка в пару, але романтик з мене так собі. Якщо так хочеш, можу принести дохлу морську зірку, найдену на березі та подарувати її тобі, як символ кохання. Мені більше потрібна компанія для шукання пригод. Погодься, кидатись камінням в осине гніздо цікавіше разом.

Контакти:	Мова гри:
гостьова, а делі засилай воронів в тг	українська

- приклад гри -

[indent] - Ні-ні—ні!
[indent] Крик крізь сон розриває глибоку тишу світанку. Жадібний ковток повітря та широко розплющені очі, серце збивається з ритму, намагаючись вирватись з грудей, а пальці до блідості зживають багряне покривало. «Я дома. Це все лише сон…», - слабке заспокоєння, бо тіні від свічки малюють химерні картини на стінах, а сон… він був таким справжнім. Погрози Еймонда – я спалю вас всіх у вогні, - сльози Рейни, жар від полум’яного подиху Вхагар… Бейла тремтить і каплі холодного поту стікають по скронях.
[indent] «Всього лише сон», - повторяє вона собі та пальці відпускають край покривала, а тіні на стінах більше не лякають. Тиша ранку та перші промені сонця, що пробиваються скрізь зачинені ставні заспокоюють, стишують серцебиття. Ще один глибокий вдих і, сконцентрувавши погляд на вогнику свічки, варто дорахувати до п’яти, як страх, що ще мить назад міцно тримав у своїх лещатах, зникає. В сні Еймонд був безжальний до неї та Рейни, полум’я Вхагар поглинуло Драконячий Камінь разом з усі його мешканцями, Бейла намагалась відшукати батька, але все марно. В сні вона залишилась одна, полум’я було так близько, а Еймонд… Її благання звеселяли його серце.
[indent] - Не дочекається, - шепіт порушую сону тишу опочивальні. Тихо, але впевнено Бейла Таргарієн дає собі обіцянку більше ніколи – ні у сні, ні наяву – не просити про помилування. Вона кров від крові дракона, її батько – принц Деймон Таргарієн, в їх жилах тиче кров Стародавньої Валірії і якщо Еймонд дійсно настільки дурний, що оберне гнів Вхагар проти сім’ї, то краще згинути в полум’ї битви чим лити сльози, надіятись на помилування. «Дракони не просять. Дракони беруть своє полум’ям і кров’ю».
[indent] У ранковій тиші чутний стук важких лицарських чобіт та лемент служниць. Бейла знає, скоро у двері її спальні постукає септа і якби не хотілось, але прийдеться відчинити, бути слухняною та ввічливою, явитись на сніданок вчасно і посміхатись, навіть якщо насправді хочеться плюнути між очі. «Він вкрав дракона моєї матері та всім на це байдуже». Ще вчора сльози лилися рікою, а гнів осліплював. Ніч вона провила оплакуючи матір та картаючи себе за слабкість. Сьогодні Бейла пообіцяла собі, що сліз не буде. Залишився тільки гнів.
[indent] Кам’яниста підлога приємно холодить стопи. Бейла знає, якщо висковзнути з кімнати зараз, то до сніданку її точно не знайдуть – замок Веларіонів їй все ще чужий, та вона вміє ховатись на конюшні чи на кухні серед мішків муки та зерна. Вона знає, своєю відсутністю за столом засмутить бабусю та дасть оточенню королеви причину пліткувати про своє дурне виховання – інше діло принцеса Гелейна слухняна як вівця, - але їй плювати. Чому вона повинна втішати та бути ввічливою з людьми про існування яких до цього лише знала зі слів батька та… матері? Знову глибокий вдих-видих та дорахувати до семи, втупивши погляд у підлогу, відчути біль в грудях і нагадати собі, що дракони не плачуть. Мама пішла – згоріла в полум’ї, - але вона точно не хотіла, щоби по ній лили вічно сльози. Лейна Веларіон любила життя, любила всміхатись та жартувати, літати на Вхагар та танцювати під дивні мелодії Пентосу. Бейла знає: найкраща шана пам’яті матері – це не дати болю поглинути себе. «Вона не хотіла б бачити мої сльози».
[indent] Бейла вислизую з кімнати, м’яко прикриваючи за собою двері. В костюмі для кінних прогулянок вона легко могла зійти за хлопчика-пажа, якби не сріблясте волосся. Східцями збігає вниз, де у внутрішньому дворі вже тренеруються лицарі. Серед Королівських гвардійців та лицарів Веларіонів, вона воліє віднайти батька, та все даремно. Поглядами принцеса зустрічається з сером Кристоном і всередині все холодніє. Вона пам’ятає слова королеви Алісенти. Гнів з яким вона вимагала сера Коля принести їй око Люцериса. «А якби він погодився?», - Бейла знає, батько не дозволив би лицарю навіть наблизитись до Люка, та все ж, страх огортає сердце. «Якби ми тільки залишись у своїх спальнях…». Бейла знає, дурно звинувачувати себе у всьому, що сталося – винен тільки Еймонд, - але якби вона та Рейна все-таки постаралися знайти батька, а не будити кузенів…
[indent] Сер Коль втрачає до неї інтерес. Швидко наносячи удари мечем, він повністю віддає себе бою. Бейлу танок сталі заворожує. Одного разу вона сказала мамі, що також хоче навчитись володіти мечем – як королева Вісенія, - мама засміялась та назвала її малою розбійницею. Бейла образилась та до кінця дня дулась на матір. Зараз би вона обняла матір та сказати, що вона її маленька розбійниця.
[indent] Сер Кристон вибиває меч з рук противника і принцеса втрачає інтерес. Вона вже давно не слідкує за боєм і оплески зівак, що зібралися на критому переході її спочатку приголомшують. Лицар допомагає своєму побратиму піднятися на ноги та коли розвертається до публіки, Бейли уже немає. Таргарієн втікає від чужих поглядів в місце, де точно зможе побути одна, куди спускаються найсміливіші – у лігво драконів. Після вчорашнього інциденту король наказав збільшити варту, але Джоффрі показав Бейлі інші шляхи до драконів – під замком, в павутині з переходів. Її там будуть шукати, але не зразу. Сніданок в компанії королеви та її дітей вона точно пропустить.
[indent] Темрява та сирість лігва драконів її не лякає. Бейла обережно ступає вперед, прислуховуючись до найменшого шурхоту. Її дракониця – Місячна Танцівниця – десь заховалась серед цих каменів та печер і Бейла знає, що знайде її.
[indent] - Де ти? – Шепоче, бо зовсім не хоче потривожити сон інших драконів. – Де заховалась? – Караксес та Мелеїс їй не нашкодять. Але на Дріфтмарку зараз є й інші дракони: дракониця принцеси Гелейни та красивий дракон принца Ейгона, Сіракс і… Вхагар. Чи може Вхагар їй нашкодити, якщо поруч немає Еймонда? «Я накажу своєму дракону спалити вас», - відлуння слів кузена все ще бринить в голові та більше нестрашно. Бейла впевнено робить ще один крок вперед.

Поделиться142023-06-18 01:27:10

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Ґарус Вакаріан

- original -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Ґарус Вакаріан, Архангел, колишній працівник СБЦ, а згодом "фрілансер" на Омезі
Назва всесвіту:
Mass Effect
Сімейний стан:
Друг та побратим, супротивник у стрільбищах по пляшках на Цитаделі з "Вдови" та особистий спеціаліст з калібрування
Статус:
Канон, за півроку до повномасштабного вторгнення зайняв посаду Радника Примарха з питань Женців.

ХТО ТИ?

Коли ми вперше зустрілися на Цитаделі, ти здався мені дуже різким, але спільне бажання притягнути Сарена до відповідальності змусило нас працювати разом. Ти якісно вирізняєшся серед інших туріанців — пристрастю до справедливості та помсти, щирістю своїх найтемніших намірів, готовністю піти проти правил для найкращого результату. Трохи нагадуєш Сарена, але з моральним компасом, якому багато хто міг би тільки позаздрити. Чи існують в нашому Всесвіті ще такі відчайдушні максималісти як ти? Хтось сказав би, що прагнення стати особистою кармою для усіх покидьків, яких ти зустрічав, наївністю, але ти вважаєш це своєю особистою місією.
Якби все було інакше, ти став би ідеальним Спектром. Те, що ти приймаєш правильні рішення без чужого нагляду, ти довів, коли відстрілював покидьків на Омезі. Можливо, інколи тебе заносить, і в цей момент тобі потрібний друг, щоб трохи втамувати вогонь всередині. Але твоя лють завжди виправдана твоєю людяністю. Мабуть, неможливо ненавидіти ворогів без втрат тих, з ким ти вибудував потужний зв'язок. Ти в цьому еталонний приклад.
Були питання, в яких ми так і не дійшли згоди, але ти ніколи не смів нав'язувати своєї позиції, навіть якщо вважав її єдино правильною. Рішення, які приймав ти — тільки твої, рішення, які приймаю я — тільки мої, але я радий, що іноді ми все ж можемо вплинути один на одного. А навіть якщо ні, я впевнений в тобі більше, ніж на сто відсотків: ти завжди прикриватимеш мою спину, навіть ціною власного життя, і я готовий піти на те ж саме, знаючи, що ти продовжиш мою справу, якщо я загину.
"Немає Шепарда без Вакаріана" — мені дійсно складно уявити свою боротьбу без тебе поряд.

ХТО Я?

Крім подій, які ми можемо відіграти і яких повно, я бачу дуже багато глибини у стосунках, які між ними склалися. Ґарус та Шеп пройшли разом набагато більше, ніж з кимось іншим, що сформувало дуже сильний зв'язок. Вони обидва більше схильні до того, аби вирішувати проблеми самотужки, тому що довго перебували — фактично або ментально — поза своїми спільнотами, тому їм обом непросто зближуватися з кимось іншим та працювати у команді. Але їх тандем дуже природній та взаємодоповнюючий. Я відчуваю це у кожному їх слові та русі, навіть несвідомому, — вони звикли один до одного і набагато результативніші в бою, коли разом. Здається, що вони у діалогах чують ті думки, що не були висловлені, і один може закінчити почате речення іншим.
Стосовно сюжету: чітким таймлайном я нікого не обмежую, але каст зараз орієнтовно десь на початку подій МЕ3. У нас є намір переграти деякі події та додати реалізму. Ґарус, як один з головних героїв та представників туріанської раси, дуже для цього потрібний.
Надаю перевагу середнім постам, щоб не сильно затягувати гру, але не маю на меті обмежувати співгравців, якщо вони прагнуть писати коротші або довші пости. По стилю та оформленню зазвичай підлаштовуюсь, тому якщо ви звикли писати від першої особи або лапслоком, я не проти спробувати, — головне, щоб нам було цікаво. Особливих вимог не маю, крім, можливо, любові до всесвіту МЕ та цього персонажа.

Контакти:	Мова гри:
гостьова та приватні повідомлення	укр/рос/англ

- приклад гри -

[indent] Шепард був упевнений, що тоді, після другої спроби Сарен точно був мертвий. Напевно, можна було б вважати, що і після першої, а потім Володар просто взяв контроль над його тілом, перетворивши на першу "туріанську" химеру - таких тепер на Менає цілі зграї. Якби Шепард сам не помирав, то ні за що б не повірив власним очам, але проект "Лазар" навчив його параноїдальній думці - технічно, кожен мрець може повернутися до життя, були б гроші та розумники, яким це вигідно. Кому було вигідно відновлювати найбільшого покидька Галактики, що передував повномасштабному вторгненню Женців?
[indent] - Намагатися мене не вбити - теж не в твоєму стилі. Усе змінюється, - безглуздо його зараз вбивати, Сарен це розумів, тому Шепард міг собі дозволити цю відчайдушну сміливість. - Невже тепер ти став цікавитися мною? Щось новеньке.
[indent] Він розумів, що Сарен правий. Будь-яка допомога зараз буде доречною, хоча треба було б зважити на те, що Спектри з репутацією зрадників не будуть користуватися довірою більшості. Можливо, для цього Саренові і потрібний хтось здатний подобатися - навіть, якщо він буде вважати жителів Галактики недалекими через віру в те, що робить Шепарда, без них йому не вдасться зробити щось більш корисно, ніж просто битися на цьому супутнику. Вони, скоріше за все, його скоро втратять - Сарен мав би це розуміти. Його гординя просто не може дозволити йому загинути тут, знаючи, що насправді він міг би зробити.
[indent] - Смерть зробила тебе мудрішим, - і це було абсолютною правдою, Шепард мусив це визнати. - Твоя репутація викличе багато сумнівів серед членів моєї команди. Як вони знатимуть, що ти не зрадиш нікого з них на полі бою? Ти вже бився на боці гетів та хасків. - Хоча більше Шепард думав про те, що Саренові нічого не коштуватиме в якийсь момент просто випустити пулю у голову йому, Ґарусові або Ліарі через власне бажання помститися. І якщо сам Шепард ще мав якусь важливість в очах суспільства як герой, то його товариші мали менший кредит довіри. Без Шепарда навряд можна продовжувати спротив, без них - дуже просто.
[indent] Але він не дізнається правди про наміри Сарена ніколи. Честь - поняття не таке вже й категоричне, і в розумінні кожного може варіюватися. Чи були до цього дня в його команді люди, честь яких викликала сумніви? Безперечно так, але ті залишалися відданими Шепардові до кінця - хай він зміг завоювати їхню лояльну не одразу. Чи можливо це у випадку із Сареном? Запитань було багацько, але жодної відповіді. Єдиний варіант - перевірити на практиці і, можливо, заплатити за істину життям близької для нього людини.
[indent] - Мої пси, - Шепард повторив це слово зі схожою інтонацією, виділивши з-поміж інших, - мені вірні, і вони не будуть робити те, що мені не сподобається. Я виділю тобі усамітнене місце на Нормандії, щоб ти якомога менше зіштовхувався з тими, зустріч з ким може спровокувати конфлікт, - тобто, з усіма, - додав він подумки, - і в будь-яких спірних ситуаціях у тебе є змога звернутися до мене, щоб її вирішити по справедливості.
[indent] Шепард поглянув на Ґаруса, відзначаючи по одному тільки його погляду, що йому ця ідея не подобалася, але він не наважувався заперечити, розуміючи, що, мабуть, у цьому непростому рішенні є користь. Вони ще будуть говорити про це, коли зійдуть на борт знову - Ґарус попередить, що таким як Сарен, довіряти не можна, і попросить бути обережним, а на всіх бойових вилазках слідкуватиме не тільки за ворогами, але й за новим "союзником". Меншого годі від нього чекати.
[indent] - Я обіцяю, що запрошуватиму тебе на всі бойові завдання, які так чи інакше пов'язані із твоїм народом. Під наглядом ти матимеш доступ до будя-якої зброї, яка є на Нормандії, і зможеш використовувати її в бою. У тебе буде повне право переміщуватися Нормандією там, куди має доступ кожний член моєї команди, а також право на отримання медичної допомоги та харчування для правобілкової системи травлення туріанців. Офіційно ти - запрошений найманець, що не підпорядковується Альянсу, але має слухатися наказів роботодавця, тобто, мене. Це тебе влаштує?

Поделиться152023-06-19 14:25:53

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Талі Зора вас Норманді

- original -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Талі'Зора (нар Райя) вас Норманді, амбасадорка кваріанців на Цитаделі, можливо, одна з адміралів Мігруючого флоту
Назва всесвіту:
Mass Effect
Сімейний стан:
Подруга, потенційний романтичний інтерес
Статус:
Канон, персонаж потрібний в головний та особистий сюжет

ХТО ТИ?

Наше перше знайомство нагадує сцену з типового романтичного кіно: молоду кваріанку, що потрапила у пастку, рятує іноземець, після чого вони відправляються рятувати світ. Ніколи до цього я не взаємодіяв так багато з представниками інших народів, а кваріанці завжди були для мене справжньою загадкою, але ти вразила всю команду своєю відчайдушною хоробрістю та надмірною цікавістю до техніки. Ти справляла враження дитини з найширшим спектром інтересів, який тільки здатний бути, але вміла постояти за себе під час небезпеки. Але мені все одно хотілося тебе захищати — як тоді, коли ми вперше зустрілися.
За шоломом, який приховував твоє обличчя, я бачив дівчину, що готова кидати виклик цілому світові задля своєї мети. У твій останній день паломництва я пообіцяв собі, що коли-нибудь ми ще побачимось, бо відчув, що прив'язався до тебе за весь цей час, поки ти була поряд. Незважаючи на те, що кваріанці жили на краю світу та ніколи не взаємодіяли з іншими расами. Незважаючи на те, що у кожного із нас були свої обов'язки перед нашими народами. І навіть незважаючи на те, що трапилося з Нормандією у небі Алкери, коли вона палала у мене на очах — живий спогад, пов'язаний з тобою.
Але ми зустрілися, — вперше після того, як доля дала мені ще одне життя, — і ти була єдиним знайомим обличчям в незнайомому мені новому світі. За два роки багато чого змінилося і багато хто змінився, а ти не стала виключенням. Мабуть, тоді я поглянув на тебе інакше.
Я не знав, як рахують свій вік кваріанці, але відчував, що ти молодша за мене набагато більше, ніж мені б того хотілося. Я не переходив межу, яку сам перед собою провів, а ти постійно розмовляла із Ґарусом, згадуючи ті часи, коли ми всі тільки-но познайомилися. Я не бачив, як ти дивилася на мене, бо не дозволяв собі вглядатися в очі, напівприховані за непрозорим склом кваріанського шолома. Але я чув, як змінився твій голос після того, як ми повернулися з Аларея.
Можливо, якби ми не думали, що загинемо всередині чорної діри, куди переніс нас ретранслятор Омега, я б так і не побачив твоє обличчя. Ніхто тоді не планував далі, ніж кілька хвилин, і ніхто не сподівався повернутися. Найважчим рішенням було відправити тебе з іншими членами команди назад до Нормандії, але ти ніколи не сперечалася з моїми рішеннями і давала мені стільки свободи, скільки вимагала війна. Якщо я загину, ви з Джокером розкажете, що бачили і продовжите місію, якій я вдруге віддав своє життя, — такою могла б стати моя остання воля, але ми повернулися усі. Такими були б мої останні слова тобі, бо я не зміг тоді додати щось особисте, призначене тільки для тебе. Це диво, що ти дуже швидко зрозуміла — я не вмію говорити про те, що відчуваю.

ХТО Я?

Я не дописував те, як бачу стосунки Талі та Шепа після МЕ2, бо насправді маю дуже багато різних ідей і не хочу обирати якийсь один шлях. Оскільки я б переграв більшість подій МЕ3, це має бути тільки на краще. Є затравка на те, щоб змінити дещо і до початку МЕ3, щоб дати більше можливостей для взаємодії між ними, але я не нав'язую і думаю, що ми це теж зможемо обговорити перед початком гри.
Мені подобається ідея міжрасового роману з усіма побічними ефектами, які можуть виникнути у результаті. Від себе ще хотів би додати до них різницю у віці — коли Тали проходить паломництво, що по суті відповідає обряду ініціації, отриманню паспорта і все таке (тобто, це десь між 16 та 21 роками), Шепу уже так-то тридцять з гаком. Але це ж не стане на заваді справжнього кохання?
Особливих вимог не маю, до стилю співгравця пристосовуюсь, пишу пости середнього розміру. Люблю посидіти у якомусь месенджері за обговореннями фандому, ідей для гри і просто рандомних тем, але це вже за бажанням співгравця.

Контакти:	Мова гри:
гостьова/приватні повідомлення, далі можна перейти в тг	укр/рос/англ

- приклад гри -

[indent] Останні шість місяців відчувалися довше, ніж усе життя, що тривало до того, як Шепард опинився на Нормандії. Нестерпні, тягучі, безглузді шість місяців у пастці, в яку він сам себе посадив, стали найболючішим мозолем, від якого Шепард не міг позбутися. Шість довбаних місяці, які мали стати ключовими у підготовці до невідворотної атаки Женців, Альянс зім'яв наче фантик і викинув на смітник разом з усім тим, заради чого Шепард віддав колись своє життя.
[indent] На квартиру, що він отримав у Ванкувері, годі було і скаржитись. Величезна вітальня із панорамними вікнами на гавань та найстарішу будівлю міста Марін Білдінґ, визначна колекція книжок - за півроку він не так і не прочитав жодної, - широке ліжко, на якому вмостилися б п'ятеро, посилена охорона та постійний нагляд. За словами Хакета - для власної безпеки, але Шепард розумів справжню причину. Це клітка. Красива, простора, сучасна, але клітка, що повинна була стримувати мало не терориста, який знищив цілу систему.
[indent] Біда Шепарда була в тому, що він із цим новим статусом частково погоджувався. Він не хотів винищувати цілий народ та намагався не думати про масштаби скоєного, але в його житті не вперше траплялись речі, коли не можна було відвернути найгірше. Та чи могло це його виправдовувати? Стільки людей його возвеличувало - Шепард і сам забув, що він не є всемогутнім. Спочатку про це нагадувала фотографія Ешлі у капітанській каюті - допоки не стало відомо, що вона вижила, - а тепер м'яка постіль у новій квартирі не дає забути про те, як він не зміг відвернути геноцид.
[indent] Талі стала його єдиною відрадою, бо коли він слухав про труднощі, з якими довелося стикнутися їх у світі людей - від пошуку їжі та ліків до банальних здивованих поглядів, - Шепард забував про власні. Помилково було вважати це її рішенням. Так, Талі сама погодилася повернутися із Шепардом на Землю, але інакше скластися просто не могло після того, як він не зміг її виправдати перед адміралами. І тепер вони були пустельниками у власних світах, заарештовані за те, що вирішили повести себе гідно. Проте, можливо, якби Шепард думав не тільки про честь, але і про неї, вони б ніколи не покидали Термінус.
[indent] Від вибухової хвилі його відкинуло бозна куди. На кілька секунд Шепард не чув нічого крім тиші, думаючи лише про те, чи не лопнули барабанні перетинки, але відлуння голосу Андерсона, що звучало дедалі гучніше, трохи втішило.
[indent] Не втішало все інше. Що Женці опинилися тут так швидко, не стало для Шепарда здивуванням, але момент саме зараз був найбільш невідповідним. Вони з Талі проводили багато часу разом - вона була єдиною, з ким він міг бачитися без нагляду, і цим не можна було нехтувати. Але в час найбільшої безпеки вона опинилася за дверима цієї термінової ради, і прямо зараз треба було тільки здогадуватися, чи все у неї в порядку.
[indent] - Андерсон, куди ми... - Шепард не встиг закінчити питання - практично над головою один з винищувачів Альянсу вибухнув від червоного променя женця, що опустився десь у районі Стенлі парку.
[indent] - Лягай! - шматок обшивки пролетів у кількох метрах від балкону, по якому вони вибрались, і протаранив скляну стіну позаду. Шепард похитнувся від удару, але Андерсон вхопив його за плече раніше, ніж той втратив рівновагу.
[indent] - Нам треба зв'язатися з Нормандією.
[indent] Шепард не став сперечатися, допоки вони були на відкритій місцевості, але чим далі Андерсон відводив його від дорадчої зали Альянсу, тим повільніше він слідував за адміралом, думаючи лише про те, чи встигнуть вони повернутися на Нормандії до квартири.
[indent] - Стій! - скомандував Андерсон і підняв пістолет. З-десяток хасків лізли по стіні прилеглого будинку, не звертаючи на них увагу, але Шепард відкрив вогонь майже одразу, поціливши кільком тварюкам у голову. Коли шлях було розчищено, Андерсон перестрибнув перегородку балкона та зупинився.
[indent] - Мені треба назад, - Шепард повернувся, перевіряючи, чи вцілів ще будинок з видом на палаюче пекло, яке залишали після себе Женці, але через щільне задимлення не міг нічого розгледіти.
[indent] - Кайден із нею, - повідомив Андерсон. - Давай, хутчіше!
[indent] Шепард не відповів і залишив свій подив при собі, подумки намагаючись уявити, наскільки критичною могла бути ситуація. Звісно, Талі могла за себе постояти, а разом із Кайденом шансів вижити у обох було набагато більше, але промінь женця - та річ, з якою не можна боротися без важкої зброї. Хоча ще більше його дивувало те, як взагалі так сталося, що Талі перебувала поряд з його колишнім побратимом?
[indent] - Чому вони разом? Що ти приховав від мене? - Шепард проліз крізь вибите вікно і нахилився підібрати термопоглинач для пістолета.
[indent] Андерсон, судячи зі звуку, втомлено зітхнув.
[indent] - Я так розумію, ми не можемо відкласти це на потім? Талі була ще одним свідком, але адмірали не дозволили їй супроводжувати тебе. Кайден зустрів її на півдорозі, а потім стався вибух.
[indent] Шепард кивнув. Те, що Талі розглядали як його можливу співучасницю, він не виключав, але сподівався, що чіпати не стануть. Достатньо було поговорити кілька разів із Джокером - не без нагляду, - який постійно намагався на щось натякнути.
[indent] - Все добре? Давай вибиратися звідси, поки є час.
[indent] - Так.
[indent] Можливо, це було на краще. Залишалося сподіватися тільки на це.

Поделиться162023-06-22 02:29:06

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Северус Снейп

- alan rickman or adrian brody -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Северус Тобіас Снейп, Принц-Напівкровка, професор Зіллєваріння і трохи Захисту від Темних Чар, декан Слізерину, директор Хогвартсу, подвійний агент
Назва всесвіту:
J.K. Rowling's Wizarding World
Сімейний стан:
Вчитель
Статус:
Канон

ХТО ТИ?

Він завжди був один, принц-напівкровка, обдарований та спраглий до знань, і все це робило його генієм — справжнім генієм магії. Замість спілкування з друзями Северус обирав навчання, однолітки здавалися йому нудними й дурними, і лише одна людина була виключенням з усіх правил — найпрекрасніша в світі дівчина, яка перша стала другом Снейпа.
Не дивно, що потім він закохався. Також не дивно, що Лілі не відповіла взаємністю — такі дівчата, як вона, звичай взагалі не звертають увагу на хлопців, вдягнутих в старий одяг та весь час читаючих книги. Лілі з самого початку не могла бути йому кимось більше, ніж друг.
Але спробуй поясни це закоханому в шістнадцять років — всі "вона тобі не підходить" будуть сприйняти ворожо. Підходить, ще й як підходить, от якби ще до неї весь час не підходив Джеймс, було б взагалі чудово — але бісів Поттер не лишав Еванс у спокої. І Северуса не лишав.
Після сутички біля Чорного Озера Снейп зарікся намагатися — Лілі навідріз відмовилася пробачити його за кинуте зопалу "бруднокровка", і через деякий час почала гуляти з Джеймсом. Северуса більше ніщо не стримувало, і він з головою пірнув до темної безодні, де його, принаймні, чекали знання — не друзі, але саме знання в першу чергу тягнули Снейпа до тих, хто називав себе Пожирачами Смерті.
Смерть Лілі змінила все. Смерть Лілі буквально врятувала магічну Британію, знешкодивши небезпечного темного чаклуна на довгих десять років. Смерть Лілі щось вбила у Северусі, і все його життя з тієї хеллоуїнської ночі звелося до вчителювання, Хогвартсу, підземель Слизерину і дурних дітей, неспроможних зрозуміти найпростіші речі. Суцільний морок, який вів Снейпа до неминучої загибелі — він не сподівався, що виживе. Він мав довести Гаррі до кінця і знайти там власний кінець — це було б найкращим фіналом.
З усіх своїх учнів Северус ніколи нікого не виділяв — у хорошому сенсі. Крім слизеринців, які були улюбленцями декана апріорі, і те, з них професор не міг назвати когось дійсно талановитого. Але все ж були випадки, коли він помічав дітей, трохи більш обдарованих, ніж інша сіра маса, й при цьому не дратуючих своїми знаннями на кшталт Грейнджер. У більшості випадків це були студенти з Рейвенкло — спокійні, розумні, серйозні й працьовиті.
Але навіть для найталановитіших дітей Снейп не влаштовував додаткових занять. Репетитором він бути не збирався, необхідні знання ті, хто слухає вухами і думає головою, отримують на уроках, і свій вільний час він міг витратити хіба що на покарання, де не треба було вчити, а лише дати завдання, наприклад, різати слимаків, і займатися в цей час чимось своїм. Ніщо не змінило б думку Снейпа, та й ніхто не бажав після неприємних усім годин ще й терпіти прискіпливого професора в час законного відпочинку.
Коли з ним зв'язався Хікару Міто, редактор відомого журналу про зілля, та запропонував угоду: позайматися з його племінницею взамін на можливість друкувати в цьому журналі свої статті — Снейп дуже серйозно замислився і зрештою погодився.
Чоу Чанг вчилася на Рейвенкло, грала в квіддіч і була тією самою студенткою, про яку мріє кожен викладач — ввічлива, слухняна, тиха, розумна і ніколи не створююча проблем. Згодом виявилося, що Чоу, окрім цього, дуже цікава людина, яка може розповісти багато речей, що не викличуть у Северуса позіхання. Згодом виявилося ще багато чого — але Темний Лорд повернувся, кавалер Чоу був убитий, а Снейп мав, в свою чергу, вбити Дамблдора.
У цьому театрі абсурду та смертей не було місця Чоу. Нехай летить в свою Японію — що вона взагалі забула в Лондоні?

ХТО Я?

Зі мною про все можна домовитися: розмір та частота постів, оформлення чи його відсутність, заголовні літери чи лапслок — все це я можу/вмію/практикую, якщо практикує співгравець. Хіба що від першого лиця гра для мене незручна, віддаю перевагу третьому. І головне, прошу, не зникайте безвісти!

Контакти:	Мова гри:
гостьова → приватні повідомлення	українська

- приклад гри -

Робота медика – давня мрія, з дитинства бажана мета. Чоу грала з ляльками не в дочки-матері, а в лікарню, Чоу тягла додому поранених тварин і доглядала їх сама, не спихаючи турботи на маму і бабусю, навіть магія в Чоу проявилася вперше саме цілюща — коли вона несвідомо залікувала зламане крило горобця. Дівчинці було п'ять років, але вона вже багато знала та розуміла — бабуся виховувала онуку чарівницею. Та й як вона могла бути не чарівницею? Батько Чоу, той, від кого вона отримала тільки прізвище і китайське коріння, народився в сім'ї маглів, але навчався в Хогвартсі, колись дуже давно, а мама Чоу була чистокровною чарівницею, не кажучи вже про бабусю, і обидві вони закінчили Махотокоро (як і дідусь, але дідусь мало говорив, і все його життя залишалося для Чоу загадкою).

Горобчик у її долонях був майже при смерті, або ж так здавалося, і Чоу всю з голови до кінчиків пальців пронизала жалість разом із бажанням допомогти, таким сильним, що раптом з її рук полилося сяйво, і горобець змахнув зламаними крилами — тепер уже цілими крилами. .Чоу дивилася, як він відлітає, і розуміла - ось вона, її магія.

Вступила міс Чанг не в Махотокоро, а в Хогвартс — так було зручніше для її сім'ї, проте вона дуже часто приїжджала додому, до свого маленького села Аогасіма у префектурі Токіо, де жили одні чарівники. Коли в магічній Британії почалися темні часи, коли з Азкабану втік Сіріус Блек - Чоу забрали додому, і весь рік вона навчалася у матері магії, яку знали лише учні Махотокоро. Це була не заборонена магія і не таємна, хоча японська школа чарівництва старанно зберігала свої секрети. Просто цією магією могли користуватися не всі, а лише уродженці Країни Вранішнього Сонця, Піднебесної та інших земель, що сусідять з ними. В основному магія Махотокоро була захисною, а не атакуючою, а ще Чоу дуже зацікавила одна практика — давня цілюща магія оммедо, і вона поставила собі за мету оволодіти нею.

І оволоділа.

Молодший цілитель Чанг, лимонний халат, схрещена паличка та кістка. Седрік загинув, Чоу відпустила його разом із запаленою лампадкою річкою на свято О-бон. Подивитися збоку — Чоу нічого не має, ні чоловіка, ні нареченого, ні перспектив їх мати, хоча екзотична зовнішність і веселий характер рейвенкловки приваблюють чоловіків, але відповідь її завжди однозначна: ні. І у Чоу без чоловіків-наречених є багато всього — вона має весь світ.

— Доброго вечора, — вітається Чоу з буфетницею, підійшовши трохи пізніше Агнес. - Каву, будь ласка, чорну, міцну, - її робота - нервова, висипатися Чанг ніколи, вона не доводить себе до виснаження, інакше тільки нашкодить пацієнтам, але останнім часом у Мунго все набагато складніше, і висипатися повноцінно не виходить. Чоу компенсує це кавою та бадьорячими зіллями.

Вона у госпіталі є досить цінним співробітником. Чоу — молодий цілитель, без того досвіду, який необхідний, щоб тебе поважали, але вона має те, чого немає в інших, що підвладне тільки їй, і навіть за бажання Чанг не зможе навчити цього інших. Оммедо здатне врятувати життя буквально будь-кому, з деякими умовами: повинен бути сприятливий день за особливим календарем, і проводити цей ритуал можна лише кілька разів на місяць, щоб уникнути магічного виснаження жерця-оммеді. Закликаючи стародавнього бога Кондзіна, Чоу зцілює рани та хвороби будь-якого ступеня тяжкості. Вона неймовірно пишається цим, і не обтяжується тим, що не в змозі врятувати всіх – усіх врятувати неможливо і це одна з головних істин, які має усвідомити медик.

— Привіт, Торренс, — усміхається Чоу колезі та однокурсниці, з цікавістю спостерігаючи за дракончиком. Вона за звичкою своєї батьківщини звертається до всіх на прізвище, навіть до друзів, кликати на ім'я Чанг означає високий ступінь близькості. Справа не стільки у надмірній ввічливості — ім'я має величезне значення, важливе, недаремно іноді в очікуванні дитини батьки йдуть до ворожки, щоб дізнатися, яке ім'я краще дати їй чи йому. У випадку Чоу мати не вагалася, назвавши її "метелик", і що ж - Чоу дійсно пурхає по життю, як метелик. Тільки крила у неї чорні. - Як твої? — обережно питає вона, маючи на увазі пацієнтів.

Поделиться172023-06-23 01:24:34

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Седрік Діггорі

- зовнішність на вибір -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Седрік Діггорі, студент Хогвартсу на факультеті Хаффлпафф, чемпіон у Турнірі Трьох Чарівників
Назва всесвіту:
J.K. Rowling's Wizarding World
Сімейний стан:
Друг
Статус:
Канон

ХТО ТИ?

Єдиний син — гордість батька, все більші надії Амоса з дитинства покладені на плечі Седрика, і відповідати треба, і він відповідає. Виховання не жорстке, але завжди малося на увазі, що Седрік повинен бути кращим. Він не розчарував батька і всі сподівання виправдовував — вчився чудово, став капітаном команди Хаффлпаффа по квіддичу, одного разу навіть виграв матч у Гаррі Поттера, що в очах Амоса виглядало приголомшливою перемогою, а Седрику, навпаки, було ніяково — ніхто не винен, що на полі з'явилися дементори. Седрік не так прагнув неодмінних перемог, як Олівер Вуд — миролюбний і доброзичливий, він хотів більше зберегти добрі стосунки, аніж наживати ворогів якимось чином, і вибір Кубка Вогню, коли чемпіоном Хогвартсу став і Гаррі, для Седрика не перетворився на виклик чи образу. Він допомагав Гаррі і намагався змусити тих, хто знущався з нього, замовкнути — перемога потрібна Хогвартсу, хто її принесе — хіба важливо?
Чоу Чанг із Рейвенкло чудово літає, вона гарна, товариська та популярна. До того ж вона ще й розумна — факультет Ровени дурних до себе не приймає. Тільки на полі Чоу з милої дівчини стає серйозним суперником, і кожне змагання з нею для Діггорі найважче, і довгий час вони недолюблюють одне одного, ж поки Седрик не запрошує Чоу на Святковий бал, і у них зав'язуються стосунки — перше кохання завжди тендітне й ніжне, і хлопці, і дівчата вперше тільки відкривають для себе те саме нове, невідоме і іноді страшне, що зветься почуттями. Чоу хвилюється за Седрика на випробуваннях, хоча намагається не показувати цього, дарує йому оберіг з Японії, своєї батьківщини, і повільно приймає те, що може бути милою, а не уїдливою, і не змагатися з Діггорі, а бути заодно.

ХТО Я?

Моя Чоу доволі сильно відрізняється від того образу, що був показаний в книгах і фільмах. Фільми взагалі до неї відношення не мають. Вона народилася в Японії, хоча її батько китаєць, і тому я використовую в її сюжеті багато японських фішок, вона не зустрічалася з Гаррі, не цілувалася з ним і не влаштовувала йому сцени зі слізьми.
Седрік дуже легко міг вижити, і тут варіанта два — або Петтигрю не вбиває його, а відключає, або Седрик просто не слідує за Гаррі, щоб розділити перемогу в Турнірі (бо він міг відмовитися від пропозиції Поттера і подарувати йому виграш). Якщо хочеться більше скла, то Пітер справді міг ударити його закляттям, але не Авадою Кедавра, а чимось не смертельним, але травмуючим. Тут вирішувати вам, наскільки. Чому не Авада — теж обґрунтувати можна, наприклад, перед третім випробуванням Чоу дасть Седрику чарівний амулет на удачу, дія якого схожа на Фелікс Феліціс, і тому Петтігрю несвідомо змінить заклинання.
До війни та Різдвяного балу я бачу між Седріком та Чоу суперництво (більше явно з боку Чоу), якщо Седрік виживе, запросто і в Армію Дамблдора впишеться, і режим Амбридж разом ламатимемо, і в Битві за Хогвартс побігаємо. Щодо відносин — як складеться; але закохуватися після одного вечора танців зовсім не обов'язково, дружба може вийти не менш красивою та драматичною.
Я ідейна, зі мною легко домовитися, до оформлення постів не чіпляюся, як і до об'єму_особи, для мене головне бажання грати.
Зовнішність мені теж не принципова — якщо подобається канонічний Паттінсон, нічого проти не маю, хочеться замінити — без проблем.

Контакти:	Мова гри:
гостьова/приватні повідомлення	українська

- приклад гри -

Робота медика – давня мрія, з дитинства бажана мета. Чоу грала з ляльками не в дочки-матері, а в лікарню, Чоу тягла додому поранених тварин і доглядала їх сама, не спихаючи турботи на маму і бабусю, навіть магія в Чоу проявилася вперше саме цілюща — коли вона несвідомо залікувала зламане крило горобця. Дівчинці було п'ять років, але вона вже багато знала та розуміла — бабуся виховувала онуку чарівницею. Та й як вона могла бути не чарівницею? Батько Чоу, той, від кого вона отримала тільки прізвище і китайське коріння, народився в сім'ї маглів, але навчався в Хогвартсі, колись дуже давно, а мама Чоу була чистокровною чарівницею, не кажучи вже про бабусю, і обидві вони закінчили Махотокоро (як і дідусь, але дідусь мало говорив, і все його життя залишалося для Чоу загадкою).

Горобчик у її долонях був майже при смерті, або ж так здавалося, і Чоу всю з голови до кінчиків пальців пронизала жалість разом із бажанням допомогти, таким сильним, що раптом з її рук полилося сяйво, і горобець змахнув зламаними крилами — тепер уже цілими крилами. .Чоу дивилася, як він відлітає, і розуміла — ось вона, її магія.

Вступила міс Чанг не в Махотокоро, а в Хогвартс — так було зручніше для її сім'ї, проте вона дуже часто приїжджала додому, до свого маленького села Аогасіма у префектурі Токіо, де жили одні чарівники. Коли в магічній Британії почалися темні часи, коли з Азкабану втік Сіріус Блек — Чоу забрали додому, і весь рік вона навчалася у матері магії, яку знали лише учні Махотокоро. Це була не заборонена магія і не таємна, хоча японська школа чарівництва старанно зберігала свої секрети. Просто цією магією могли користуватися не всі, а лише уродженці Країни Вранішнього Сонця, Піднебесної та інших земель, що сусідять з ними. В основному магія Махотокоро була захисною, а не атакуючою, а ще Чоу дуже зацікавила одна практика — давня цілюща магія оммедо, і вона поставила собі за мету оволодіти нею.

І оволоділа.

Молодший цілитель Чанг, лимонний халат, схрещена паличка та кістка. Седрік загинув, Чоу відпустила його разом із запаленою лампадкою річкою на свято О-бон. Подивитися збоку — Чоу нічого не має, ні чоловіка, ні нареченого, ні перспектив їх мати, хоча екзотична зовнішність і веселий характер рейвенкловки приваблюють чоловіків, але відповідь її завжди однозначна: ні. І у Чоу без чоловіків-наречених є багато всього — вона має весь світ.

— Доброго вечора, — вітається Чоу з буфетницею, підійшовши трохи пізніше Агнес. — Каву, будь ласка, чорну, міцну, — її робота — нервова, висипатися Чанг ніколи, вона не доводить себе до виснаження, інакше тільки нашкодить пацієнтам, але останнім часом у Мунго все набагато складніше, і висипатися повноцінно не виходить. Чоу компенсує це кавою та бадьорячими зіллями.

Вона у госпіталі є досить цінним співробітником. Чоу — молодий цілитель, без того досвіду, який необхідний, щоб тебе поважали, але вона має те, чого немає в інших, що підвладне тільки їй, і навіть за бажання Чанг не зможе навчити цього інших. Оммедо здатне врятувати життя буквально будь-кому, з деякими умовами: повинен бути сприятливий день за особливим календарем, і проводити цей ритуал можна лише кілька разів на місяць, щоб уникнути магічного виснаження жерця-оммеді. Закликаючи стародавнього бога Кондзіна, Чоу зцілює рани та хвороби будь-якого ступеня тяжкості. Вона неймовірно пишається цим, і не обтяжується тим, що не в змозі врятувати всіх – усіх врятувати неможливо і це одна з головних істин, які має усвідомити медик.

— Привіт, Торренс, — усміхається Чоу колезі та однокурсниці, з цікавістю спостерігаючи за дракончиком. Вона за звичкою своєї батьківщини звертається до всіх на прізвище, навіть до друзів, кликати на ім'я Чанг означає високий ступінь близькості. Справа не стільки у надмірній ввічливості — ім'я має величезне значення, важливе, недаремно іноді в очікуванні дитини батьки йдуть до ворожки, щоб дізнатися, яке ім'я краще дати їй чи йому. У випадку Чоу мати не вагалася, назвавши її "метелик", і що ж — Чоу дійсно пурхає по життю, як метелик. Тільки крила у неї чорні. — Як твої? — обережно питає вона, маючи на увазі пацієнтів.

Поделиться182023-06-27 14:03:43

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

Героїня Тайтона Майя розшукує:
SWTOR CAST

Death before surrender. But today is not our day to die.

star wars the old republic

300 років минуло з того часу, як Дарт Реван зруйнував Зоряну Кузню і зник у космічному мороці. До народження Енакіна Скайуокера ще понад три тисячі років. Однак цей насичений проміжок історії вартий уваги і дає море можливостей для творчої реалізації. Далека-далека галактика в той час знову була на порозі війни, а отже, для вояк і адептив сили, найманців, контрабандистів, розбійників та піратів завжди знайдеться справа. Ми можемо грати як по канонічним віткам коміксів та ігор так і повністю відпустити фантазію у вільне плавання та творити абсолютно нову історю з пригодами для себе. Я чекаю на вас, герої тієї далекої епохи, давайте створимо нову історію разом!

зв'язок	мова написання постів
гостьова	укр/рос

Джон Шепард розшукує:
MASS EFFECT

Guide This One, Kalahira, And He Will Be A Companion To You As He Was To Me.

mass effect

Поринь зі мною у космічну подорож серед зірок та туманностей задля того, щоб врятувати наш світ від Женців.

зв'язок	мова написання постів
гостьова та приватні повідомлення	укр/рос/англ

Поделиться192023-07-06 18:15:40

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

Поделиться202023-07-16 22:03:27

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

Поделиться212023-07-29 00:00:39

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

ВЕТТ

- оригінальна з гри, графікою поможу -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Ветт, при народженні Сі'на
Назва всесвіту:
SWTOR
Сімейний стан:
Вільна пташка
Статус:
канон для сюжету де Ветт вижила на Одессені та "сестра-подруга" ситха-воїна Чужеземки

ХТО ТИ?

Народилася рабом, була розлучена з рідними у ранньому віці, після переходила з рук до рук різних ватажків криміналу. Одного разу їй випав шанс зробити перший у житті усвідомлений, власний вибір, коли відомий у злочинних колах Нок Драйєн убив її чергового господаря. Вона могла стати вільною чи приєднатися до Нока, Ветт обрала друге. Через роки Нок розпускає своїх людей, а Ветт залишається на Нар-Шаддаа, де вона приєднується до молодих твілеків, що сколотили банду і грабували тих, кого вважали окупантами Рілота. Незабаром, надмірно імпульсивна молодичка вирішується приєднатися до анти-імперських диверсантів, і з метою вчинити нечуваний саботаж, вирушає на Коррібан, де була спіймана ситхами і поміщена в клітку. Слава небесам її вважали за корисну і не поспішали вбивати, щоб звільнити простір у казематах. Вона знадобилася Барасу та його учениці у пошуках стародавніх могильників, і так шляхи ситха-воїна та Ветт перетнулися.

ХТО Я?

З першої зустрічі майбутня Гнів, мій персонаж, не мала до Ветт жодних негативних почуттів, хіба що жалість через те, що дівчині не пощастило народитись тві'лечкою, бо в розумінні расистки-Навії це сумна доля. Але були позитивні емоції - почуття гумору Ветт, позитивний настрій і безпосередність дуже нагадували ситху-воїну втрачену сестру, що викликало теплі почуття. До того ж не з чуток знаючи про нелегку долю рабів в Імперії (в дитинстві дівчина бачила безліч жахливих подій у своєму рідному домі по відношенню до невинних рабів) не бажала Ветт зла. Як тільки з Коррібаном було покінчено, насамперед на станції Навія зняла нашийник з Ветт і запропонувала стосунки не "господар-раб" а компаньйони, навіть "товариш-друг". Так почалася їхня історія дружби та пригоди.

Контакти:	Мова гри:
гостьова	укр/рос

- приклад гри -

Итак, мы дома. Родной и ненавистный одновременно Дромунд Каас, мир где вечно играют грозы и поразительно высокая влажность. Это был бы райский сад для ситха вроде Навьи но было одно НО и это её отец. Всю свою жизнь девушка ненавидела его, всю свою жизнь она мечтала ему отплатить и стать сильнее, выжить не смотря ни на что, не ради того, чтоб прославить их семью, а ради того, чтобы врезать ему по морде. Чтобы он понял, что за монстра сотворил, какую ошибку он себе позволил, ослепнув от жажды славы. Она питала эти мысли и порывы тем не менее серьезно про них ни разу не задумываясь и не пытаясь превратить в реализацию какого-то плана. В конце концов она совсем недавно ушла с Коррибана, и фактически еще продолжала свое обучение, но как аколит Бараса а не как студент Академии. Но разница в том, что в ней возросла сила и она может уже постоять за себя.
«Могу ли я?» — задумалась она, ожидая транспорт в кантину в центре и рассматривая новостную ленту. Город был полон наемников, убийц, имперцев и ситхов, мелких аколитов как она тоже. Она могла бы заручиться поддержкой кого бы то ни было из них, или же взять с собой Ветт.
«Нет, её не место там… Я себя знаю, я сделаю бойню в доме. Не хочу её пугать» — моргнула девушка напрочь забыв про задание Бараса. Все равно угодья Грахама и поместье Сейнара было в одной стороне. Да они же соседи! Вместе чайовничают по четвергам! А сегодня у нас вторник...он должен быть дома, отец-то.
В конце концов, что мешает сделать ей вежливый визит ученика, вернувшегося с долгого путешествия домой? Поделится впечатлениями, погрозить кулаком?
«Нет, я не чай пить хочу там. Я хочу…уничтожить его. Весь дом. Сровнять его с землей и перестроить заново. Убить всех охранников что в детстве меня мучили по приказу отца, выколоть им глаза и отца… я хочу его убить. И увидеть страх в его глазах. Я обязана. За нас двоих, Элен»
Долги следует возвращать. И не оттягивать. Возможно, отец уже знает что она здесь, а может и нет, откуда? Она еще не успела сделать себе имя, и использует она упорно только ИМЯ без фамилии. Она сотрет фамилию отца из истории, посыпав пеплом его мечту о славе рода. И никто её не остановит.
«Но у него есть охрана. Помню раньше был личный телохранитель мордоворот, возможно, он еще жив, или он взял еще одного. И гарнизон поместья, солидный! Два десятка душ и сам отец, не пальцем деланный. Но он стар… я молода. И я … я буду не одна» — определилась она. И вообще — пусть ее все боятся. Чего ей страшиться?!
Она поправила рукоятку меча на поясе, ощутив уверенность в себе. Вот так. Правильно. Пусть боятся. Особенно отец, пусть плачет, пусть умоляет, пусть дрожит. Она покажет ему, каково это, быть монстром.

Поделиться222023-08-10 16:59:50

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

W A N T E D

Jiraiya

- original -

О С Н О В Н І П Р И К М Е Т И

Повне ім'я:
Джирайя, Жаб'ячий Мудрець, еро-санін
Назва всесвіту:
Наруто
Сімейний стан:
письменник, старий друг, людина з великої літери і той, за ким страшно сумую
Статус:
канон, в пару

ХТО ТИ?
SadSvit feat. LELY45 - Автомагістралі

[indent] Я пам'ятаю дурня без шпака у голові і каплі такту у своєму відношенні до світу. Галасливий, неотесаний, придуркуватий - хлопчисько, який майстерно ліз у проблеми, вигрібав і так само майстерно з них виходив, ніби нічого і не було. Ніби можна жити вічно.
[indent] Що ж, в ті часи ми двоє були тими ще "скарбами". Тільки мені багато що пробачалося, я все таки онука свого дідуся, а от ти... Але зараз майже не лишилось тих, хто би то пам'ятав. Взагалі, життя по нашому поколінню пройшлось катком, занапастило його, практично змішало з брудом. Одна Велика війна, потім ще одна... Деякі рани неможливо загоїти навіть такому медику, як я.
[indent] Та, на диво і на зло тому пеклу, ти лишився тим, ким був - досвід витіснив гарячковість, але залишив оптимізм. Такі люди, як ти, привикли крутити і рухати цей світ. Або навпаки - розхитувати старе, щоб появилось нове, ще краще, ніж було. В кінці кінців, ти у кожному можеш знайти щось хороше, чи не так?
[indent] Саме тому ти йшов за пророцтвом старого мудреця і шукав тих, хто могли би посприяти зміні цього світу. Нагато, Мінато, а потім і Наруто - в кожному з них ти бачив тих людей, що зламають наші архаїчні порядки і змінять цей жахливо жорстокий світ шинобі. Варто сказати, що вони таки привели до змін - кожен по-своєму, та про це поговоримо іншим разом.
[indent] Хто ми насправді один для одного я зрозуміла надто пізно. Спочатку тикалась сліпим кошеням, поки ти не знайшов мене п'яною та у повному відчаї, з пляшкою саке в руці. Потім обіцяв мене убити, якщо допоможу колишньому старому другу і зраджу Листя, та все одно повернув додому. І на ту дорогу, якою я мусила йти ще з самого початку.
[indent] Усе, що зв'язано з тобою, здавалось правильним. Зайняти пост хокаґе, відновлювати селище, захищати кожного з його жителів - робити це публічно було моїм завданням, в той час коли ти ходив тінню за його межами і слідкував за тим, що лишалось поза межами мого зору. Спостереження за Орочімару і Акацукі стало твоїм прямим обов'язком. Він же і погубив тебе.
[indent] Я не повинна була відпускати тебе одного, звалювати на твої плечі цей тягар - мабуть, вірила у те, що ти повернешся. Або що з тобою нічого не станеться. Або просто переконувати тебе не було сенсу - ти ж впертий, і так би пішов, залишивши мене одну. Не дивлячись на це, я не хочу думати, що ти помер. Можливо, Нагато повернув тебе життя, як і десятки жителів листя, а можливо - і не вбивав тебе. Тому, у глибині душі, я все ще сподіваюсь, що ти повернешся додому. На цей раз, уже назавжди.

ХТО Я?

Скажу так - я гравець повільний і можу часами відвалюватись кудись у реал, але це компенсується тим, що пости таки віддаю. Від вас сотню штук в місяць не вимагаю, сидіти зі мною онлайн 24/7 тоже, але генерувати ідеї можу і буду, навіть зараз маю кілька думок на рахунок гри і оцього всього.
Пости в основному пишу від 3.5к і вище, виділяти текст можу, а можу і без, не люблю лапслок і надмірну кількість оформлення, але це не критично, про все можемо домовитись.

Контакти:	Мова гри:
для початку гостьова і приватні повідомлення, а там як піде	українська в пріорітеті, але можна і російську

- приклад гри -

скоро буде

Поделиться232023-09-10 20:22:37

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

Вогняний Птах розшукує:
КАСТ ЛЮБИТЕЛІВ ГРИ ЗА ВОВКІВ

любі природні кольори вовків

Запах крові піднімає шерсть

Любе ім'я

До повномаштабної війни, довгий час грала на двох форумах по вовкам (Последний рай і Арселем. Основні мої персонажі на цих рольових: Альтраст, Ацо ). Так як ці форуми вже не живі, та і більше не горю бажанням писати на кацапській, маю надію найти однодумців тут. Я з великим бажанням хочу відновити когось зі своїх старих персонажів і підстроїти під новий світ, або частково під світи цих двох рольових. Якщо ви колись там грали - буде добре, але якщо ні - також файно. Свого персонажа підлаштую під вашого.
Бажання що до гри: різні пригоди, родинні відношення (без романтики) братів/сестер/батьки і діти. Можуть бути романтичні відносити які довго будуються. Починаючи від колег і закінчуючи парою (або залишаючись колегами). Може бути і без романтики. Можемо взагалі все змішувати (крім інцесту)

зв'язок	мова написання постів
гостьова/приватні повідомлення/телеграм @ashybirds	українська

Поделиться242024-01-08 18:49:23

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

Вогняний Птах розшукує:
НЕКАНОН WARRIOR CATS

породи: сомалійський або абіссінський кіт, а також можлива і інша зовнішність

До свого роду — хоч через воду.

неканон, єдиноутробні сестри і брати, 12 повнів

Шукаю єдиноутробних братів і сестер, які могли залишити матір і відправитись вивчати світ. Можливо, ви вирішили взяти приклад з мене і сестри, яка пішла слідом за мною, коли нам було 8 повенів, а можливо була інша причина. Цього я не знаю, але думаю, що коли ми зустрінемось, ви розкажете, як поживали, коли я пішла.
Ви можете бути схожі до мене, такі же руді/мідні/червоношерстні, а можемо відрізнятися бо руду шерсть мав тільки тато, якого ми ніколи не бачили. Ми можемо бути в дружніх стосунках, а можемо мати натягнуті відносини. Можливо, хтось з вас вважає мене зрадницею родини, бо я перша, хто вирішив піти. А можливо... існує ще якась причина.
Як би там не було, я буду рада вас зустріти і поспілкуватися. А буде короткочасна зустріч, чи довготривала - покаже час.

зв'язок	мова написання постів
гостьова, повідомлення на форумі, телеграм	українська

Поделиться252024-05-04 16:11:40

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

Поделиться262024-07-02 22:00:00

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

Поделиться272024-07-07 16:39:14

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

ІСКРИ ВІД БЕНГАЛЬСКОГО ВОГНЮ

Доброго ранку, любе Місто. Чи встигли ви за місяць скучити за новинами чи у справах зовсім забули про нашу традиційну рубрику? Що ж, ось ми їх підготували аби з новим місяцем все гарненько розкласти по поличках для вас.
1. Як ви вже могли помітити, особливо поціновувачі світлого дизайну, загальна картинка Міста змінилася. З новим дизайном в нас і нове місто-герой, це легендарна Чорнобаївка, герб якої гарно височіє зверху шапки. Картинка міста стала трохи темнішою, кольори посилань теж тепер виділяються на фоні і видно їх краще. Навздогін додамо, що при бажання аби у нас у шапці знову були посилання на активні івенти - дайте знати дизайнеру, він їх прикрутить.
2. Не стоять на місці курси валют і в нашій банківській системі великої держави Міста. Ми вирішили підняти ставки за здобутки містян аби тепер ви отримували більше гривень.
Додано такі пункти:
∎ За 20 рекламних постів – 50 гривень
Наступні пункти були оновлені та змінили суму виплати:
∎ Перший ігровий пост – 150 гривень
∎ За кожний повністю завершений епізод – 300 гривень
За потрапляння в таблицю активістів:
∎ За пару місяця — 100 гривень
∎ За звання ігрового активіста – 70 гривень
∎ За звання флудера – 50 гривень
Витратити ж чесно напрацьовані можна, як раніше, ціни залишилися незмінними.
3. Цього місяця стартував новий постовий марафон! Поспішіть прийняти в ньому участь!
4. Минулого місяця в нас був один іменинник але він теж заслуговує ваших привітань! Вітаємо з днем народження Reynauld! Бажаємо, щоб здоров'я було міцним, благополуччя – вічним, удача – незмінною, а успіх – постійним! Нехай твій будинок буде сповнений достатку, щастя, затишку, тепла, радості та сміху. Бажаємо, щоб вірні друзі завжди були поруч, а близькі люди наповнювали життя любов'ю, турботою та спокоєм.
5. І на останок привітайте активістів останнього місяця весни. Травень видався дуже насиченим і ми дякуємо вам за гру!

СУПЕР-НОВАЧОК
АКТИВІСТ
СУПЕР-НОВАЧОК
ПАРА МІСЯЦЯ
РЕЙНІРА та ДЕЙМОН: Принцеса стиснула руки разом, підібгала губи, дивлячись як її чоловік під дощем, що тільки-но почався, поспішає в замок. Ще одна причина її нервового стану. Вона гадки не мала куди зникає Деймон, і також куди він постійно забирає з скарбниці гроші? Раніше він ділився з нею своїми планами, зараз щось пішло не так, і як би принцеса не намагалася дізнатися куди і навіщо він пропадає з грошима, у неї нічого не вийшло. Нарешті, найчорніші підозри про його можливу зраду стали терзати її серце. Може стільки грошей йому щоразу було потрібно на побажання якоїсь недалекої коханки? Можливо, будучи з нею він забуває, що в нього є дружина, діти, дім?

Поделиться282024-09-01 15:53:21

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

В СВІТІ ТАК ПОВЕЛОСЯ...

Ми знову з вами зустрічаємося в розділі новин. Попереду новий тиждень, а понеділок день важкий, тож пропонуємо почати цей день із чогось міцнішого за каву, і чимпошвидше пуститися в дорогу до нових звершень. У нас для вас небагато новин аби не відволікати від справ, але всеж таки традиції існують для того аби до них повертатися знову і знову.
1. Для всіх новоприбулих гравців, нагадаємо, що термін написання першого посту для новачків — два тижні. Бережіть себе та своїх близьких та не забувайте повідомляти нас про відсутність.
2. Також нагадуємо вам що в нас кожен місяць змінюється тема фанхати по якій ви можете написати спрощену анкету. Минулого місяця це було аніме та манга а цього разу - повелителі або подорожуючі у часі. Якщо ви колись хотіли зіграти по всесвіту Доктора Хто чи подібному - це чудова можливість взяти такого персонажа за акцією спрощеного прийому. Це дуже зручна тема та фанхата адже ви зможете без проблем пересікатися з іншими персонажами з інших фанхат в міжфандомних іграх. Тож поспішайте загітувати друзів та знайомих доєднатися до нас!
3. Новин на справді не так вже й багато, як бачите, але саме головне - наші активісти, котрих можна привітати з маленькими перемогами:

ПОСТОПИСЕЦЬ
АКТИВІСТ
ПОСТОПИСЕЦЬ
ПАРА МІСЯЦЯ
РЕЙНІРА та ДЕЙМОН: — Ти не розумієш! Зараз весь Дрейфмарк та Річкові землі називають тебе вбивцею! Так, в них нема доказів, але якщо вони знайдуть? Тобі припишуть смерть Реї та Лейни також! Й це все буде не зупинити! Або доведеться вбивати Веймонда та кожного, хто щось ще подібне ляпне, що висказалт мені! Ти розумієш, що це дуже серйозно?!

Поделиться292024-11-03 18:43:21

Автор: pr
почтальон печкин
Сообщений: 31243
Уважение: +12

ЗОРІ ПАРАМИ РОЗСИПАЮТЬСЯ

Містяни, вітаємо вас з прекрасним осіннім ранком. Ви сумували за нами? Ми ось за вами дуже скучили і тому поспішаємо принести маленьку дозу всього того доброго, що можемо знайти серед новин.
1. Як завжди, перші в черзі у нас невеликі графічні зміни з приходом нового сезону! В порівнянні з рештою дизайнів, цей один з найбільш спрощених та мінімалістичних. Ці зміни покликані зробити форум зручнішим для всіх нас, а також прибрати баги які вилазити раніше. А саме - проблема пошуку. З публікацією нового дизайну (до речі, як він вам? місто герой цього разу - Луганськ, відомі НЕрадянські монументи якого використані в адміністративних аватарках) були виправлені помилки стрічки пошуку і здвиги в оформленні. Якщо десь знову вилізе якийсь недоладний баг чи проблема, будьласка повідомте нам. Також був обраний простий фон для оформлення тем та максимального контрасту між текстом та підкладкою - це стосується і шапки форуму де тепер нормально і крупно видно як активістів так і потрібних персонажів аби ніхто не був обділений увагою.
2. Марафон постів відкриває двері для всіх бажаючих доєднатися до містичного і таємничого у своїй грі, на честь Гелловіну який пробіг надто швидко повз нас. Поспішіть прийняти участь в грі по цій захопливій темі та поповнити власний рахунок гривнями!
3. І саме головне і дорогоцінне для нас - наші гравці та жителі форуму які цього місяця проявили себе та заслуговують на плюсики від вас за ігрові теми та активність:

ФЛУДЕР
АКТИВІСТ
АКТИВІСТ
ПАРА МІСЯЦЯ
РЕЙНІРА та ВІЗЕРИС: — Рейніро, дитино, — він не благав, але говорив до неї як батько мав би звертатись до улюбленої дитини, — ти не розумієш, що справа не стільки в тому, що Деймон прагне посісти трон, скільки в тім, що він — одружений чоловік. І я не можу дати йому можливості втекти від того шлюбу, котрий організували наші попередники. Та й навіть, якби я зміг піти проти віри, це все одно нічого не дало: надто багато в королівствах тих, хто не вбачає в Деймоні достойного короля чи чоловіка для спадкоємиці.